Подкаст «ЄУЕА діалоги» про пошук оптимальних шляхів, якими маємо відбудовувати Україну!
Знаходимо найкращі рішення разом з нашими гостями. Кожен випуск – це гострі питання та щирі відповіді наших гостей щодо енергетичного переходу, енергоефективності, відновлюваної енергетики та розбудови українських міст.

Ведуча подкасту – Олена Рибак, заступниця голови Ради Європейсько-українського енергетичного агентства, виконавча директорка iC consulenten в Україні.

Зустрічайте третій випуск подкасту, записаний у підтримку благодійного фонду «Лелека». Наші гості поділилися думками про розвиток сектору ВДЕ в Україні, про нові виклики та можливості. Ми також поговорили про діяльність фонду «Лелека» та важливість регулярної підтримки українців у протистоянні російській агресії. Як поєднуються економіка, зокрема, ВДЕ та підтримка України у війні? На нашу думку, це – нерозривні поняття. Під час прослуховування подкасту ви зможете в цьому остаточно переконатися.

Гості подкасту:
– Адріан Фуше, генеральний менеджер Green Future Energy ;
– Аліна Свідерська, генеральна менеджерка Sсateс Ukraine;
– Юрій Кубрушко, співзасновник Green Recovery Fund, керуючий директор Imepower та
співзасновник благодійного фонду «Лелека».

Нижче ключові повідомлення цього випуску українською.

O.P.: Cьогодні у нас особлива тема подкасту. Ми поговоримо про відновлювану енергетику України, сектор відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) в умовах війни, розбудову генеруючих потужностей та про підтримку медиків на передовій.

Чому мова йтиме про підтримку медиків? Тому що наш сьогоднішній подкаст присвячений підтримці фонду «Лелека», який вже понад 10 років активно займається волонтерством. Сьогодні ми будемо говорити і про роботу фонду, і також грунтовно проаналізуємо український сектор відновлюваної енергетики, зокрема, виклики та можливості в умовах глибокої енергетичної кризи, яку Україна переживає зараз.

Тому я дуже рада вітати гостей нашого подкасту. Всі вони мають величезний досвід роботи у секторі відновлюваної енергетики. З нами Адріан Фуше, генеральний  менеджер Green Future Energy, Аліна Свідерська, генеральний менеджер Sсateс Ukraine, та Юрій Кубрушко, співзасновник Green Recovery Fund, керуючий директор Imepower та співзасновник благодійного фонду «Лелека».

Вітаю, колеги! З приємністю також додам, що всі ви багато років є членами Ради Європейсько-українського енергетичного агентства та віддано працюєте на цих позиціях. Тому для мене велика честь спілкуватися з вами сьогодні.

Пропоную одразу перейти до нашої теми і порозмірковувати над тим, як ми можемо надихнути більше компаній вийти на складний український ринок, щоб це не стало занадто пізно для них. Адже там, де зʼявляються виклики, зʼявляються і нові можливості.

Колеги, як би ви охарактеризували український сектор відновлюваної енергетики за останні два з половиною роки, з моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну? Які найбільші виклики та можливості на сьогодні?

А.Ф.: Я працюю в секторі ВДЕ України з 2017 року. Згодом я заснував компанію у Польщі, і вона стала нашим ринком. Коли почалася повномасштабна війна, я намагався переконати моїх інвесторів піти в Україну. Безумовно, це дуже складний ринок, і він став ще складнішим. Ми вимушені були визнати, що регіони Україні, які були нам дуже близькі, в яких би ми хотіли працювати, знаходяться зараз в окупації. Тому, найкраще, що ми можемо зробити зараз – це підтримати Збройні сили України, щоб країна повернула свої законні території, і ми мали шанс одного дня почати працювати там.

Тож, скажімо так, наша фаза розвитку бізнесу в Україні зараз на мінус першому рівні – це повернення контролю над регіонами, які, на нашу думку, мають великий потенціал для ВДЕ. Ми зосереджуємо наші інвестиції на допомозі Збройним силам України і фонду «Лелека».

О. Р.: Аліно, ви представляєте девелопера сектору ВДЕ. Маєте такий самий досвід на ринку?

А.С.: Майже такий. Наша компанія і я особисто також на ринку відновлюваної енергетики приблизно з 2017 року. Тому ми пройшли через різні етапи розвитку українського ринку електроенергії, і той, коли він тільки зароджувався, і той, коли був дуже активним.

Ми зараз також вивчаємо, як компанія може зробити свій внесок у розвиток української електроенергетичної системи. На жаль, багато можливостей випливає з викликів, з того, що зруйновано майже 50% українських енергетичних потужностей.

Допомоги потребують усі сфери: починаючи від генерації і завершуючи підтримкою, наприклад, регулювання частоти. Я думаю, що Україна у енергетиці зараз має можливість почати все з чистого аркуша, і впровадити багато нових технологій, а також переосмислити регуляторну сферу. Це переосмислення йде вже, і дуже швидко, іноді здається, що занадто швидко. Проте такі темпи виправдані, тому що ми наскільки глибока криза. От навіть зараз у мене дома немає електрики.

Я дуже сподіваюся, що наша компанія та компанії-члени ЄУЕА зможуть і допомогти побудувати нову українську енергетичну систему.

О.Р.: Юрію, ви стали співзасновником інвестиційного фонду співзасновник Green Recovery Fund в найбільш непередбачувані та нестабільні часи в історії України. Яка мотивація для цього? Чи є для вас інвестиційні можливості, чи все ж викликів більше?

Ю.К.: Насправді, ми все ще в процесі фандрейзингу, але бачимо хороші шанси зібрати гроші, сподіваємося зробити це швидше.

Загалом, ми бачимо великий потенціал. Зараз, на жаль, більшість старих енергетичних активів зруйновані, і багато з них зруйновані назавжди. Ті активи, які можна відновити, будуть відновлені протягом найближчих пари років. Проте решту потрібно буде повністю замінити. І це вже будуть нові проєкти, нові технології, і, сподіваємося, нові інвестори.

Ми бачили, що під час повномасштабної війни український енергетичний сектор стає більш децентралізованим. Немає, як раніше, кількох великих компаній, які володіють всім і контролюють все.

Децентралізація почалася вже кілька років тому, коли багато нових гравців прийшли працювати над проектами з відновлюваної енергетики в межах «зеленого» тарифу. Проте, зараз ми перебуваємо в, по суті, новій хвилі. Є нові компанії, нові учасники ринку, нові ідеології проектів. Тобто компанії і люди вже не розглядають «зелений» тариф, не розглядають державну підтримку. У них є ідеї, як розвивати проекти на основі корпоративних PPA, на основі нетто рахунків, на основі експорту, наприклад, біомаси в Європу, і багато інших ідей без участі держави.

Зокрема, якщо говорити про сектори, то ми дуже сильно розвиваємо вітроенергетику в Україні. У нашому портфелі є кілька вітрових проектів. Ми дуже зацікавлені в біомасі. Наразі немає великого комерційного сенсу будувати заводи з виробництва біометану для внутрішнього ринку України, але є сенс будувати їх для експорту в ЄС, де можна отримати «зелений» тариф.

Ми також досить високо оцінюємо розвиток систем накопичення енергії, які розташовуються поруч з відновлюваними електростанціями.

О.Р.: Коли йдеться про Україну, часто звучить дуже довгий список проблем. Україна – це війна, нестабільність, корупція. Багато з цього ми чули, на жаль, і до початку повномасштабної війни. Проте ви всі ще або працюєте на Україну, або підтримуєте Україну. Що позитивного і надихаючого ви бачите тут? І у секторі ВДЕ зокрема? Чи можете згадати одну або дві події за пару останніх років, коли ви сказали: «Нарешті це сталося».

А.Ф.: Зараз я живу в Польщі. Наші країни мають дуже схожий енергетичний бекграунд. На обидві країни дуже вплинула радянська система, жорстка централізація влади. Як вже згадувалося, в Україні йде процес децентралізації. Проте він ще на самому початку. У Польщі ситуація набагато краще. За останні два роки прийнято багато законів для децентралізації енергетики. Я дуже сподіваюся, що ми матимемо таке законодавство і в Україні.

Мета Польщі полягає в тому, щоб децентралізувати все. Вона відмовляється від газу так швидко, як тільки може. І ми намагаємося акумулювати в одному місці трохи сонця, трохи вітру, трохи акумуляторів, щоб вийти з «зеленого» тарифу і перейти на корпоративні PPA. Завдяки тому, що у Польщі ситуація стабільна, вона можемо більше експериментувати. Я думаю, що, безумовно, варто було б і в Україні спробувати реалізувати робочі варіанти, які вже працюють у Польщі. І це може бути робочою моделлю – інвестувати у Польщі у прототипи, а потім впроваджувати в Україні те, що вже працює.

О.Р.: Аліно, Юрію, чи є якісь яскраві моменти у вашому бізнес-житті в Україні?

А.С.: Ну, якщо говорити про щось позитивне, я думаю, що український ринок все ще перебуває на ранніх стадіях розвитку, тому є і великі можливості, бо багато що потрібно вдосконалити. Попри те, що ми зараз часто залишаємося без електрики, бачимо, що ринок електроенергії розвивається. Вже є кілька проектів з відновлюваної енергетики, які працюють на ринку, і ми бачимо, що вони набагато ефективніші, ніж проекти за «зеленим» тарифом. Там краща платіжна дисципліна, контрактом можна регулювати все необхідне. Я бачу, що Україна йде від «зеленого» тарифу досить швидко, рухаючись до ринкових механізмів, і бізнес готовий до того, щоб працювати в цих комерційних бізнес-моделях. Кредитори не дають достатньої підтримки комерційним механізмам. Проте така ситуація не тільки в Україні, але і в інших країнах, тому це не унікально. Але, я сподіваюся, що перехід від державної підтримки до довгострокових угод про розподіл буде поширюватися і на однорічні угоди. Я відчуваю, що багато українських компаній готові брати на себе більше ризиків, і це допоможе наситити ринок і зробити його більш ефективним. Нам подобається динаміка, з якою ринок розвивається в Україні, все набагато швидше, ніж в Європі, де на розробку та прийняття закону може піти ціла вічність.

Ю.К.: Я бачу величезний прогрес на ринку впродовж останніх 15 років. Ще 15 років тому ми були зосереджені лише на боротьбі з олігархами. Нові інвестори і нові учасники ринку думали, як працювати в цих умовах. Ще пʼять років тому вся увага була зосереджена на дебатах з державою про державну підтримку тарифів, на тому, чи платоспроможний або неплатоспроможний споживач, на тому, які тарифи мають бути затверджені для державних компаній державним регулятором. Але зараз, ми переходимо на наступний, етап розвитку, який знаходиться над державною підтримкою, і це абсолютно новий рівень. Олігархів більше немає, принаймні, у тому стані, в якому вони можуть впливати на щось. Ринок повністю лібералізований, будь-хто може будувати що завгодно і коли завгодно, якщо у вас є гроші. Я також відчуваю, що держава не є нашим опонентом, як це було пʼять років тому з «зеленим» тарифом. Учасники ринку не просять державних грошей, і держава все більше готова підтримувати, покращувати законодавство та регуляторну базу. Це дуже
надихаючий момент, особливо для новачків, тому що ви можете стартувати на ринку з абсолютно новою ідеологією.

Ще залишаються перешкоди, наприклад, у військовому страхуванні. З одного боку, воно доступне, і, працюючи над великим проєктом, ви можете звернутися до DFC або MIGA і попросити їх зробити пропозицію, отримати таку пропозицію, а потім провести переговори і структурувати пропозицію. Тобто, зараз військове страхування – це продукт на замовлення, доступний лише великим компаніям
та великим проектам.

Але у будівництві децентралізованої генерації та зберігання енергії, а таких проєктів уже багато в кожному регіоні України, працюють малі інвестори – від малого бізнесу до середніх регіональних компаній. Ці компанії не можуть просто витратити півроку на переговори, обговорюючи дуже складний міжнародний продукт. Та і міжнародні організації просто не матимуть можливості обговорювати і вести переговори з десятками місцевих розробників та інвесторів. Тому нам потрібні масові продукти для страхування від війни.

Тому найближчим часом буде змога реалізувати 5-10 проектів на основі корпоративних РРА. А країні треба 50-100 таких проектів. Тож, як варіант, необхідно створити певні форми додаткових гарантій, наприклад, у вигляді спеціального донорського фонду. Таку пропозицію вже висунуло Європейсько- українське енергетичне агентство та інші профільні асоціації. Її ми якраз обговорюємо з урядом.

О.Р.: Колеги, а що є у вашому списку бажань для розвитку ВДЕ?

А.С.: Це, наприклад, страхування на випадок війни. Зараз його відсутність – велика перешкода для залучення нових інвестицій.

Наступне – це вирішення ще довоєнної проблеми боргів перед виробниками відновлюваної енергії. Досі немає ясності, як це буде вирішено, і, очевидно, що зараз це не найбільший пріоритет для країни. Проте проблема існує, і поки вона не буде повністю вирішена, буде важко переконати інвесторів, особливо іноземних, продовжувати інвестувати. Вона також створює контекст, в якому як інвестори, так і кредитори бояться ризику невиконання зобовʼязань. Очевидно, що в цій ситуації необхідно створювати фонд або інший механізм, який гарантуватиме виконання цих зобовʼязань. І зобов’язань за іншими інвестиціями у тому числі.

О.Р.: Дякую, дуже дякую, я хотіла би лише прокоментувати компаніям і нашим слухачам, які цікавляться сектором відновлюваної енергетики. Всі наші гості активно беруть участь і навіть очолюють робочу групу Європейсько українського енергетичного агентства з питань відновлюваної енергетики. Тому, якщо ви зацікавлені в більш глибокому вивченні теми, не тільки в проблемах, але і в рішеннях, а також в тому, що ми, як організація, робимо для того, щоб просунути ринок вперед, звʼяжіться з нами, і ми подбаємо про те, щоб ви могли приєднатися до нас.

О.Р.: Зараз я б запропонувала трохи перейти до однієї з основних тем або ідей сьогоднішнього подкасту, яка полягає в підтримці благодійного фонду «Лелека». Як я вже згадувала раніше, з 2014 року ця організація робить неймовірно важливі справи. Юрію, слово вам, як співзасновнику, не могли б ви коротко розповісти нам про ініціативу, що було зроблено і які пріоритети на даний момент, і як ми можемо підтримати?

Ю.К.:- Так, звичайно. Ми – спеціалізована благодійна організація, яка працює, в першу чергу, з польовими військовими медиками. Тому наша основна ідея роботи полягає в підтримці медиків, які працюють на передовій. Ми забезпечуємо їх високоякісним спеціальним обладнанням та медичними матеріалами. Адже кожен кваліфікований медик потребує досить великого набору обладнання та витратних матеріалів, які потрібні практично щодня. І через те, що таке обладнання коштує недешево, медики потребують додаткової підтримки, щоб мати все необхідне.

Саме тому ми зфокусувалися на цьому питанні, адже держава зосереджується, в першу чергу, на більш простих речах. Наприклад, на забезпеченні індивідуальними аптечками чи джгутами. На цьому ж зосереджуються і багато міжнародних партнерів України.

Але коли йдеться про військових медиків, тут складніша справа. Перш за все, ви маєте чітко розуміти, що те, що ви надаєте, відповідає кваліфікації та завданням медика, тому що лише один рюкзак медика може коштувати від $1,000 і до $3,000, залежно від того, що ви туди покладете. А коли ми говоримо про евакуацію, то потрібно мати евакуаційну машину, а ця евакуаційна машина вимагає також спеціальне обладнання, щоб працювати в умовах фронту. Щоб захистити цей медичний евакуаційний автомобіль від безпілотників, також потрібно встановити засоби РЕБ.

В результаті, ви бачите, що для того, щоб забезпечити евакуацію поранених, захисників або цивільних осіб з прифронтової зони, вам треба забезпечити, скажімо, рюкзак медика вартістю $2,000-$3,000. Також потрібен автомобіль, скажімо, це буде ще $15,000 за вживане авто. Ще $5,000 на обладнання для захисту від безпілотників, ще $5,000-$10,000 – на оснащення цього автомобіля спеціальним обладнанням.

І це тільки для початку, адже надалі вам також потрібно буде забезпечити постачання приладів і витратних матеріалів, джгутів, кровоспинних засобів, марлі та інших речей. Це постійні витрати на багато тисяч доларів.

Щоб дати вам уявлення про масштаби потреб: з початку вторгнення наш фонд отримав вже понад 6 000 заявок від медиків, і багато з цих заявок покривали потреби не тільки одного медика, але й групи медиків, цілого підрозділу. І на сьогоднішній день ми виконали більше 5 000 з цих заявок. Але насправді, на жаль, як ви знаєте, потреби не зупиняються. Вони або стабілізуються на якомусь рівні, або зростають, в залежності від інтенсивності операцій.

Тема війни в Україні не дуже широко висвітлюється за кордоном зараз, тому люди за межами нашої країни не уявляють інтенсивність військових дій. І тому ми дуже вдячні тим нечисленним міжнародним прихильникам і донорам, корпоративним донорам, які все ще з нами і які все ще підтримують «Лелеку».

На жаль, ми не можемо досягти належного рівня пожертвувань лише за допомогою краудфандингу, за допомогою Фейсбуку, LinkedIn чи інших соціальних мереж. Тому досить велика частина наших, пожертв надходить від корпоративних донорів. І, насправді, я дуже вдячний Адріану та Аліні, тому що, вони особисто підтримують нас вже багато-багато років. А також їхні компанії неодноразово підтримували «Лелеку». І, що не менш важливо, вони допомагають підвищувати рівень обізнаності. Тож я знаю, що завдяки їм, багато колег, партнерів і людей з ділових кіл дізналися про нас і підтримали. Ми дуже вдячні за підтримку і сподіваємося, що сьогодні зможемо розширити коло
наших прихильників.

О.Р.: Дякую, Юрію. Це дійсно стає новим типом соціальної корпоративної відповідальності. Якщо ви живете в Україні, працюєте в Україні або для України з-за кордону, іншого варіанту, ніж донатити, немає. Ми всі маємо зробити свій внесок.

О.Р.: Андріане, Аліно, ваші компанії вже багато років підтримують фонд «Лелека». Що мотивує на цю співпрацю?

А.Ф.: – Я працював у 2017 році в Україні над проектом поблизу Приазовська в Запорізькій області. І мені, і моїй команді бракувало тоді усвідомлення небезпеки для України. Тож цього разу ми хочемо правильно розставити пріоритети. Моя команда зараз – це близько 20 польських співробітників. Я хотів, щоб допомагати Україні – було наше спільне рішення, щоб ми разом вирішили, що ми будемо направляти наші гроші на підтримку України у війні. Сьогодні ми багато говоримо про ESG у компаніях. Тож допомога Україні – це, я думаю, найкраща соціальна підтримка, яку ми можемо
надати. Раніше ми намагалися допомагати за кількома напрямками – спочатку переселенцям, потім військовим Але згодом зрозуміли, що найкраще – це зосередитися на підтримці волонтерів, які працюють на певному напрямку, займаються цим дуже давно і точно знають, що роблять. У Юрія в команді «Лелеки» є великі професіонали. Коли я був у Запоріжжі, майже всі – і цивільні, і військові медики знали про те, як якісно працює «Лелека». Тому так, вибрали зосередитися у нашій допомозі на «Лелеці», а також на безпосередній підтримці кількох бригад, які ми знаємо. Резюмуючи, вузька спеціалізація та професіоналізм «Лелеки» – це саме те, мотивує працювати з ними. Плюс прозорість і відданість команди.

О.Р.: Аліно, щось можете додати?

Хочу додати, що Адріан недостатньо говорить про те, наскільки багато він допомагає. Кожного разу, коли ми з ним розмовляємо, я бачу на фоні його кабінет, заставлений медичним обладнанням. За останні два роки він був у моєму рідному Запоріжжі більше , ніж я. І Україною Адріан подорожує, схоже, більше за мене – завжди надсилає фото, де привозить якусь машину в Україну, обладнання, спальні мішки, що завгодно. І завжди дуже допомагає «Лелеці». Тож, Адріане, велике дякую тобі і твоїй компанії за те, що ви робите.

Я також повністю згодна і з тим, що Адріан сказав про «Лелеку». І Юрій, і його фонд працюють у цій сфері з 2014 року. І для мене, і для всіх нас, найголовніше – це якість роботи, а вона у «Лелеки» дуже, дуже висока. Ми знаємо, що все обладнання, яке закуповується, найвищої якості. І також фонд може працювати на високій швидкості, що дуже важливо у цій сфері. Запитів у «Лелеки» дуже багато, колеги Юрія розказують, що іноді це схоже на чорну діру – скільки б ти не вкладав, ніколи не можеш задовольнити всі заявки, тому що вони надходять постійно. І я знаю як важко збирати кошти. Дехто за межами України думає, що одноразового донату достатньо. Але це, звісно, не так. Ми донатимо щодня, щомісяця. Це має бути хоча б щомісячне зобовʼязання, до самої перемоги. І я дуже сподіваюся, що все більше і більше компаній долучатимуться, адже кожна врятована людина допомагає наблизити перемогу. І «Лелека» – це чудовий фонд для того, щоб це втілити.

О.Р.: Я памʼятаю часи, коли Юрій казав, що він більше не працює у бізнесі, бо займається лише волонтерством . Юрію, як тобі працюється на волонтерських засадах? Як виглядає баланс між роботою і волонтерством на даний момент?

Знаєте, мені дуже пощастило, тому що у нас дійсно сильна команда в Україні. Багато знають Ірину Гук та інших моїх колег. За останній рік ми змогли трохи розширити команду, і нові колеги теж фантастично працюють. Завдяки цьому я зміг трохи збалансувати волонтерство і роботу. Перші два роки після початку повномасштабного вторгнення 80% часу я приділяв «Лелеці», а 20% – роботі з фондом та Imepower. Я думаю, що зараз це співвідношення десь 50 на 50%. Мої колеги з «Лелеки» взяли на себе робочі процеси. А я допомагаю їм з фандрейзингом та спеціальними проектами. Під
спеціальними маю на увазі проекти, наприклад, із закупівлі автомобілів або обладнання для боротьби з безпілотниками. Це нові сфери, де є багато спілкування з постачальниками, провайдерами. Тож зараз у «Лелеці» я більше фандрейзер і координатор спеціальних проектів. Але от ця частина, пов’язана з донатами, на мою думку, найскладніша.

Психологічно важко бачити величезну кількість запитів щодня і постійно переживати, чи зможемо їх виконати. Особливо, якщо всіх, хто подає заявки, ти знаєш особисто. Наприклад, у мене в телефоні є 3 000 номерів телефонів військових медиків, з якими я безпосередньо спілкувався, яких я знаю. У моїх колег – тисячі номерів. Тому запити для нас – це не просто абстракція.

Ми впевнені, що, якщо цим медикам сьогодні терміново потрібно 10 чи 15 рюкзаків, то це тому, що вони вже повністю використали те, що отримали від нас раніше. І це означає, що у них було багато поранених, що вони розуміють і прогнозують, що завтра чи наступного тижня вони будуть в такій же ситуації, і всі запаси вичерпаються.

Тому ми усвідомлюємо, що, якщо зараз ми не зробимо наших регулярних закупівель, які стануть фактично прибудуть через один-два місяці, ми більше не зможемо покривати ці запити. Звичайно, це пригнічує.

В серпні у нас було рекордно мало коштів на банківському рахунку, як в Україні, так і в США. Тож ми фактично вийшли на нуль в обох фондах (ми маємо американський та український фонди). У нас був невеликий резерв, близько 40 000 доларів, щоб оплатити транспортні та логістичні послуги за попередні періоди. А от поставки були на нулі. Ми отримали невелику корпоративну пожертву від, двох постійних донорів, що дозволило нам повернутися до рівня $30,000 та $50,000 на рахунках. Для порівняння, за останній рік ми зазвичай обробляли заявок на суму близько $370 000 на місяць. Це, по суті, наш звичний обсяг того, що ми закуповуємо та надсилаємо медикам. Тож зараз, зі $370,000, які нам потрібні, щоб продовжувати працювати, отримали лише близько $70,000. Тобто, вже маємо мінус $300 000 до звичайного темпу, який ми тримали протягом останніх двох з половиною років. Тому фандрейзинг – це справді найскладніша частина роботи.

О.Р.: Тому потрібна регулярність, потрібні корпоративні партнери, і тут будь-які $1,000, $2,000, $3,000 дійсно рятують життя. Без врятованих життів солдатів не буде перемоги. Без перемоги не буде відновлюваної енергетики. Це схоже на замкнене коло, але це наше життя. Я знаю, що дивно говорити про відновлювану енергетику і благодійний фонд у одному подкасті, але ми не можемо більше розділяти це в українському контексті. Ось ще один напрямок допомоги Україні. Ми в Європейсько-українському енергетичному агентстві хочемо, щоб більше компаній приходили у сектор відновлюваної енергетики в Україні. І щоб приходили вже зараз. Відомо ж, що всі ж хочуть прийти потім. Але потім – це занадто пізно. Нам потрібна активна діяльність на ринку, більше гравців, більше інвестицій саме зараз. Інвестиції сприяють розвитку економіки, енергетичній стійкості та виробництву енергії для функціонування економіки.Це все велике та складне завдання. Настільки складне, що іноді навіть знеохочує. Але надихає стійкість українців. Ми бачимо, як наші люди після обстрілів, з довготривалими відключеннями енергії, встають, приймають душ (якщо мають воду), та йдуть до офісу виконувати свою роботу. Стійкість цих людей надихає.

О.Р.: Колеги, якби теж хотіли надихнути іноземні компанії заходити на український ринок якнайшвидше, які б аргументи ви використовували?

А.Ф.: Я спілкувався з кількома будівельними та девелоперськими компаніями тут у Польщі. Вони знають, що я добре знаюся на Україні, тому питають про бізнес-можливості. В мене немає вагомих аргументів, щоб сказати їм: «Ідіть зараз». Але я раджу їм рухатися маленькими кроками. Для початку приєднатися до Європейсько-українського енергетичного агентства. Так зробив, наприклад, Electrum. Таким чином ви отримаєте необхідну інформацію, відвідаєте кілька конференцій, поїдете до Києва, познайомитеся з людьми. У порівнянні з першим роком війни Київ зараз дуже активний. А потім вже можна думати, заходити на ринок чи ні.

А.С.: Я можу сказати, що ми відчуваємо, що конкуренція вже наростає. Є висока внутрішня конкуренція. Ми також бачимо багато іноземних компаній, які виходять на ринок або готуються до виходу.

Тож коли ми переможемо і ринок буде відкрито, буде багато компаній, які вже зробили техніко- економічне обґрунтування і готові діяти. Тож чим скоріше заходитимуть нові компанії, тим краще. Я дуже раджу всім подивитися на гранти від своїх країн. І, можливо, це найкращий спосіб зайти в Україну, не ризикуючи великим власним капіталом, а просто мати можливість подивитися на ринок, вивчити його, відчути.

Ю.К.: Зі свого боку, я бачу багато фундаментальних речей. Україна – це країна, яка рухається до членства в ЄС. Україна є повноправним членом європейської енергетичної системи ENTSO-E. Україна дійсно активно рухається вперед після покращень законодавства. Тепер ми можемо робити корпоративні РРА, у нас буде система гарантій походження, попередньо вже в цьому році. Поки що вона діятиме тільки в Україні, але ми очікуємо, що за кілька років Україна зможе підключитися до європейської системи і обмінюватися гарантіями походження з європейськими партнерами.
І є просто фундаментальна потреба в електроенергії. Ми маємо поточний дефіцит у багато гігават, який, на жаль, не може бути відшкодований негайно, навіть з усіма проектами і всіма інвесторами, і з усіма грошима, які Україна отримує від міжнародних фінансових інституцій та партнерів. Тож цей дефіцит буде існувати ще кілька років. І коли скласти все це разом, ви отримуєте ринок з величезним попитом.

Тому я дійсно вважаю, що правильне позиціонування, створення портфеля проектів – це те, що зараз є гарною інвестицією. Крім того, з точки зору фінансування, існує певна, крива навчання для банків, міжнародних інвестиційних фондів та інвесторів, як структурувати проекти за нинішніх обставин та додаткових ризиків тощо. Думаю, що ми будемо бачити все закриття багатьох проектів з відновлюваної або іншої енергетики в найближчі, пів року, рік. І отримаємо досвід, який можна буде скопіювати.

Також слід памʼятати, що Україна – дуже велика країна, і реалізація проектів у Центральній та Західній Україні – це не те саме, що робота у Запоріжжі, біля лінії фронту. Є багато відносно безпечних районів, де ви можете займатися плануванням, розробкою, будівництвом. Тому я вважаю, що зараз дуже вдалий час для входу на ринок України.

О.Р.: Так, зараз час діяти якнайшвидше, і точно не час втомлюватися від війни. Ми чуємо, що у світі є загальна втома від війни. Повірте, ніхто не втомився більше, ніж українці за останні майже три роки. Тому разом з цим подкастом ми поширюємо посилання на фонд «Лелека». Будь ласка, подивіться його, можливо, він зачепить вас так, що ви захочете задонатити на нашу справу, або знайти іншу, яка зачепить вас більше. Але ще не час припиняти вашу підтримку. Вона дуже потрібна Україні. Я також хотіла би нагадати вам, що кращий час долучитися до українському сектору ВДЕ – це прямо зараз. Навіть, якщо це будуть лише невеликі кроки. Тож подивіться, чи цікаво вам долучитися до будь- якого з напрямків діяльності Європейсько-українського енергетичного агентства. У нас є активні робочі групи. Ми регулярно проводимо заходи. Наприклад, 29 жовтня цього року у Відні відбудеться наш щорічний Європейсько-український енергетичний день. Це буде захід з кількома спеціальними панелями, присвяченими саме відновлюваній енергетиці. Тож приходьте, чекаємо на вас, насамперед, офлайн. Також буде можливість долучитися до онлайн-трансляції. Але особисте спілкування нічим не заміниш. Тож ми будемо раді бачити вас у Відні в жовтні.

І на цьому я дуже хотів би подякувати нашим гостям за все, що ви робите, за те, що ви тримаєте економіку, тримаєте бізнес, тримаєте людей на роботі і все ще знаходите в собі сили підтримувати ініціативи, які необхідні для перемоги України!

Долучитися до благодійної ініціативи та підтримати фонд «LELEKA» можна за посиланням: https://www.leleka.care/donate 

Дивіться відеоподкаст (англійською мовою)  за посиланням.