Гість: Андре Бьолінг – керівник проєкту “Green Recovery Ukraine” та енергетичний експерт Greenpeace

Ведуча: Олена Рибак – віцепрезидентка правління European-Ukrainian Energy Agency та виконавча директорка iC consulenten в Україні

Як би ви описали діяльність Greenpeace поза публічним образом активізму та екологічних кампаній?
— Greenpeace широко відомий завдяки своїм акціям — знаковим і сміливим діям активістів, які прагнуть зупинити екологічні злочини.

Водночас протягом останніх десятиліть кампанії Greenpeace значно розвинулися. Організація сформувала вагому експертизу та сьогодні підтримує політичні дискусії й процеси ухвалення рішень.

Greenpeace також виступає ментором для волонтерів, громад та інших учасників екологічного руху, які поділяють схожі цінності.

Як частина громадянського суспільства, організація бере участь у протестах і організовує їх разом із партнерами. Протягом років Greenpeace також став більш міжнародним завдяки тіснішій співпраці між країнами.

Які основні географічні напрями діяльності Greenpeace сьогодні? Чи пріоритети зосереджені переважно в межах Європейського Союзу чи мають більш глобальний характер?
— Глобальна стратегія Greenpeace значною мірою формується навколо основних світових конфліктів і загроз, зокрема зміни клімату, воєн, а також руйнування морів, океанів і лісів.

Організація також зосереджується на країнах, які вважаються найбільш важливими для впливу на ці процеси та де можливо досягти позитивних змін.

Європа, безумовно, є одним із важливих напрямів діяльності, однак Greenpeace також активно працює на інших континентах і в інших країнах, зокрема в Китаї, Бразилії та Сполучених Штатах, де тривають ключові політичні та екологічні дискусії.

А що щодо України? Як ми стали одним із ваших ключових напрямів діяльності?
— Україна розглядається як дуже важлива частина Європи та важливий елемент майбутнього Європи загалом.

Для Greenpeace Україна також тісно пов’язана з історією організації через Чорнобильську ядерну катастрофу 1986 року.

Протягом десятиліть Greenpeace працював над питаннями ядерної безпеки, а Чорнобиль став одним із найяскравіших прикладів ризиків і негативних наслідків, пов’язаних із цією технологією.

Після повномасштабного російського вторгнення у 2022 році одна з перших місій Greenpeace була зосереджена на моніторингу наслідків російської окупації Чорнобильської атомної електростанції та прилеглого регіону, а також пов’язаних із цим ядерних ризиків.

Саме це стало відправною точкою для нещодавньої діяльності Greenpeace, пов’язаної з Україною.

Що ще ви робите зараз? Чи берете участь у відбудові, і які сьогодні є ваші основні напрями діяльності?
— Перші ініціативи розпочалися після ядерної катастрофи наприкінці 80-х і на початку 90-х років. Тоді Greenpeace навіть відкрив невеликий офіс в Україні, однак через кілька років він не зміг продовжити роботу і був закритий.

Попри це, робота в Україні тривала десятиліттями у сферах енергетичної політики та ядерної безпеки.

Після російської агресії у 2014 році, а особливо після повномасштабного вторгнення у 2022 році, Україна знову стала одним із важливіших напрямів для організації, а також привернула ширшої європейської громадськості.

У той період знову розпочалася робота з моніторингу ядерної безпеки для людей, які проживають поблизу Чорнобиля та Запоріжжя. Організація також почала обговорювати, що ще можна зробити для країни.

Саме тоді з’явилися ідеї щодо більш екологічних рішень для відбудови, а також використання відновлюваної енергії в цьому контексті. У 2023 році був створений трирічний проєкт, спрямований на розробку концепцій зеленої відбудови та підтримку ядерної безпеки для людей і країни загалом.

Але, якщо подивитися на останні чотири або три роки — з 2020 до 2023 рік — ви розпочали роботу та знову відкрили офіс. Чи є дві або три ініціативи чи проєкти, якими ви особливо пишаєтесь?
— Завжди складно щось виокремлювати, щоб нікого не образити, адже всі вони є важливими по-своєму.

Але є проєкти, до яких я був більш залучений, і є ті, що вже мали значний політичний вплив.

Політичний вплив можна побачити у проєктах та розслідуваннях, пов’язаних із російським тіньовим флотом, які фактично призвели до політичних дій на рівні ЄС, включно із санкціями та розслідуваннями щодо діяльності цього тіньового флоту.

Ще одним важливим напрямом є робота навколо Запорізької атомної електростанції, яка досі фактично перебуває під російським контролем. Існували спроби її перезапуску, що могло створити величезні ризики для людей, які проживають поблизу. Колеги проводили розслідування та моніторинг ситуації й виявили докази російських ініціатив щодо перезапуску станції, що призвело до публічних втручань, зокрема з боку Міжнародного агентства з атомної енергії. Є гордість за цей вплив і за підтримку країни в такому контексті.

На більш особистому рівні я був сильніше залучений до проєктів, орієнтованих на практичні рішення. Один із них спрямований на підтримку лікарень під час енергетичної кризи. Критична інфраструктура та медичні послуги потребують надійного енергопостачання, тому був започаткований проєкт із сонячною енергетикою за підтримки пожертв із Німеччини та інших європейських країн. Спочатку до лікарень в Україні доставляли вживані сонячні панелі, а згодом проєкт розширився через конкурс, на який подали заявки понад 100 кластерних лікарень.

На сьогодні сонячні панелі та акумуляторні системи вже доставлені приблизно до 20 лікарень в Україні, допомагаючи забезпечити стабільне енергопостачання в надзвичайно складних зимових умовах. Це сонячні системи, підключені до батарей, які безпосередньо підтримують роботу лікарень у критичній ситуації.

Ще один проєкт, пов’язаний із містом Тростянець і зосереджений на секторі теплопостачання, який часто залишається поза увагою міжнародної допомоги. Йдеться про приватні багатоквартирні будинки — сферу, яка також недостатньо підтримується на міжнародному рівні, хоча на місцевому рівні існує значна потреба та активна залученість громади.

Чи можете трохи детальніше розповісти, що саме передбачало це рішення і що конкретно було зроблено?
— Ця ініціатива розпочалася з розмови, і IC Ukraine також був залучений до процесу. Місто розробило Мастер план для поступової відмови від викопного газу в межах відбудови після російської окупації.

Під час інформаційного туру у Відень відбулася зустріч із мером міста, де було чітке спільне бачення цінностей: енергетичний перехід, захист клімату, енергетична незалежність від Росії та від викопного палива загалом.

На основі цього був розроблений проєкт підтримки міста на цьому шляху — як частина довгострокового переходу до відмови від викопного палива. Відправною точкою став багатоквартирний будинок десь на 60 квартир, який був пошкоджений під час російської агресії, а потім відбудований.

Після реконструкції та впровадження заходів з енергоефективності планувалося знову підключити будинок до викопного газу, що ми вважали неправильним напрямом і хибним сигналом. Натомість був започаткований пілотний і демонстраційний проєкт для України.

Його метою було показати як представникам влади, так і громадськості, що навіть у великих будівлях і навіть у такому місті, як Тростянець, розташованому поблизу російського кордону та під постійними атаками, можливо використовувати рішення на основі відновлюваної енергії — такі як теплові насоси, сонячна та геотермальна енергія — для забезпечення житла енергією.

Проєкт був задуманий як ініціатива, що дає надію та демонструє технічні можливості таких рішень. Його вважають дуже сильним меседжем і важливим пілотним проєктом.

Оскільки Greenpeace є неурядовою організацією, чи могли б ви пояснити, як зазвичай фінансується ваша діяльність — чи це переважно приватні донори, фонди або певне державне чи проєктне фінансування, зокрема для роботи в Україні?
— У світі Greenpeace система дещо відрізняється, але головний принцип полягає в незалежності від державного фінансування з боку урядів чи міністерств.

Організація також не приймає кошти від бізнесу для реалізації своїх проєктів. Фінансування базується на приватних пожертвах, зокрема в Німеччині — від понад 600 000 людей, які роблять невеликі або більші внески.

На міжнародному рівні також існує підтримка з боку фондів. Наприклад, European Climate Foundation у Європі підтримує окремі проєкти у сфері захисту клімату та енергетичного переходу. Також існує Greenpeace Environmental Foundation у Німеччині, який підтримує проєкти в Україні.

Окрім цього, фінансування надходить від офісів Greenpeace, таких як Greenpeace Germany та Greenpeace Central and Eastern Europe, включно з ресурсами та персоналом.

Для деяких проєктів також використовується зовнішнє фінансування, як, наприклад, у проєкті Solar for Ukraine, який забезпечує муніципалітети та лікарні сонячними панелями й акумуляторами. У цьому випадку Greenpeace більше виступає як посередник між фінансуванням і кінцевими бенефіціарами, а не як структура, що безпосередньо отримує та управляє коштами.

Скільки людей наразі працює в українському офісі?
— Офіс був відкритий приблизно півтора року тому — у період, коли багато організацій залишали Київ. Це розглядалося як сильний жест підтримки для тих, хто залишився.

Сьогодні в київському офісі працює близько 10 людей, переважно українці — здебільшого молоді, мотивовані жінки, які мають сильну здатність швидко навчатися.

Крім того, є ще близько п’яти колег, які підтримують українську команду з-за кордону. Деякі з них регулярно відвідують Київ та інші регіони країни й залишаються на кілька тижнів кілька разів на рік.

Оскільки ви часто подорожуєте до України протягом останніх чотирьох років — у надзвичайно складних умовах — чи є щось, що є особливо складним для вас як для NGO, яка працює в Україні?
— Складнощів багато. Умови війни є дуже важкими також і на особистому рівні, адже це вимагає суворого дотримання протоколів безпеки.

Наприклад, у разі посилення повітряних тривог необхідно йти в укриття. Були періоди, коли тривоги лунали майже кожної другої ночі. Це дуже складно і дає певне розуміння того, через що проходять люди в Україні.

І, окрім безпекового аспекту, чи існують інші виклики у вашій роботі в Україні — наприклад, пов’язані з подорожами, адміністративними питаннями чи загальним середовищем?
— Також існують обмеження на пересування. Протягом трьох років вдалося лише один раз поїхати до міста Тростянець через суворі протоколи щодо поїздок у ризиковані регіони, такі як Сумська область.

Є також юридичні та адміністративні труднощі між німецькою та українською бюрократичними системами. Мовний бар’єр також іноді може створювати виклики.

Окрім цього, на рівні громад і подекуди муніципалітетів бракує необхідної експертизи та досвіду.

Але головним викликом також залишається сприйняття ситуації в Україні ззовні та розуміння можливостей країни. Досі бракує інформації про величезний потенціал для інвестицій у відновлювану енергетику.

Часто існує хибне уявлення, що війна означає постійні атаки всюди й на все, включно, наприклад, із сонячними панелями. Насправді ж відновлювана енергетика сьогодні є одним із ключових напрямів для інвестицій і відносно менш вразлива до пошкоджень порівняно з іншими енергетичними технологіями.

Саме тому ведеться велика робота над зміною цього сприйняття та підтримкою міжнародних і українських інвесторів у секторі. Можливості існують, і також є сильна підтримка з боку урядів та міжнародних фінансових інституцій у питаннях страхування ризиків і розвитку проєктів.

Якщо говорити про наступні два, три чи навіть чотири роки, чи є щось, що ви б особливо виділили у стратегії Greenpeace щодо України в майбутньому?
— Перший висновок полягає в тому, що наразі неможливо планувати у традиційний спосіб, оскільки ситуацію дуже складно передбачити. Потрібна гнучкість. Це також певний урок для організації, яка зазвичай спирається на структуроване стратегічне планування та контроль.

У такому контексті потрібні інший підхід і спосіб мислення.

Ще одним важливим напрямом є тісніша співпраця з громадами, зокрема з жінками, молоддю та місцевими жителями. Це розглядається як найкраща інвестиція.

Також існує сильний фокус на муніципалітетах і співпраці на місцевому рівні, оскільки вони часто здатні діяти швидше, ніж національні інституції. Вони мають мотивацію, енергію та залученість.

Багато з них активно розробляють власні плани, співпрацюють із європейськими партнерами та беруть більше відповідальності за процеси свого розвитку.

Але ми говоримо про енергетичний і кліматичний сектор, відновлювану енергетику та діяльність, пов’язану з відбудовою. Чи є у вас більш загальні пріоритетні теми?
— Для нас енергетичний сектор є одним із головних напрямів роботи. Але також існують пов’язані теми, зокрема біорізноманіття, яке є ще одним важливим напрямом через глобальну кризу біорізноманіття.

Окрім цього, є очікування, що після можливого мирного врегулювання в Україну надійдуть значні обсяги інвестицій — як державних, так і приватних. Ці інвестиції можуть мати як позитивний, так і негативний вплив з екологічної точки зору.

У цьому контексті також існує роль своєрідного watchdog — контролю та моніторингу того, що означатимуть ці інвестиції для природи, біорізноманіття та ресурсів країни в майбутньому.

Ще одним важливим аспектом є робота в межах громадянського сектору, зокрема питання демократії та антиавторитарних цінностей, які вважаються спільними та такими, що потребують захисту.

І нарешті, є чітке прагнення ставати більш помітними та посилювати співпрацю з партнерськими офісами в Європі, адже взаємодія між Україною та європейськими партнерами вважається надзвичайно важливою.

І якщо говорити про біорізноманіття та екологічні збитки, спричинені російською агресією, як Greenpeace працює з цими питаннями в Україні та які основні напрями є пріоритетними в цьому контексті?
— Так, безумовно, це також є важливим напрямом для Greenpeace. Одним із найбільших прикладів впливу є морське середовище, зокрема робота разом з організацією Truth Hounds над оцінкою екологічних збитків у постраждалих регіонах після російського підриву Каховської дамби. Після цього виникли масштабні наслідки для морського середовища через розливи нафти російським тіньовим флотом, включно з моніторингом впливу на тварин у морях та ширшу екосистему.

Також були локальні ініціативи, спрямовані на захист гірських регіонів і дискусії щодо розвитку відновлюваної енергетики в Карпатах. Ця тема частково є дискусійною навіть усередині команди, адже існує спільне розуміння, що доступних територій достатньо і що масштабний розвиток вітрової енергетики в гірських районах не повинен відбуватися без повного дотримання юридичних процедур і отримання всіх необхідних дозволів.

Водночас важливо не створювати враження, що вітрова енергетика є чимось негативним, адже Greenpeace продовжує підтримувати розвиток вітрової енергетики та відновлюваних джерел енергії загалом. Підхід полягає також у передачі досвіду та рекомендацій з інших країн щодо того, як планувати розвиток у чутливих природних зонах і що саме необхідно детально захищати.

Загалом проєкти відновлюваної енергетики в екологічно чутливих регіонах мають бути ретельно спланованими та професійно реалізованими, оскільки за відсутності планування або при неправильному впровадженні вони можуть завдати більше шкоди, ніж користі. Ці технології мають право на існування, але потребують відповідальності, планування та уважного підходу.

Протягом останнього десятиліття дискусії навколо ядерної енергетики в Україні неодноразово поверталися, а зараз ця тема, схоже, знову набирає обертів — уже триває підготовка до можливого будівництва нових атомних електростанцій. Якою є позиція Greenpeace щодо цього процесу та подальшого розвитку ядерної енергетики в Україні?
— Позиція Greenpeace протягом десятиліть залишається дуже чіткою. Організація підтримує розвиток відновлюваної енергетики та виступає проти нових інвестицій у ядерну енергетику, оскільки такі проєкти є надзвичайно дорогими та пов’язаними з серйозними довгостроковими проблемами, включно з ризиками безпеки, що продемонструвала Чорнобильська катастрофа, а також невирішеними питаннями утилізації ядерних відходів.

Водночас український випадок розглядається в особливому контексті, оскільки чинні атомні електростанції залишаються дуже важливими для поточного енергопостачання країни.

Тому Greenpeace не виступає проти діючих реакторів, але чітко заперечує проти нових інвестицій у ядерну енергетику.

Основний фокус зосереджений насамперед на ядерній безпеці, особливо з огляду на ситуацію навколо Чорнобиля після російської атаки на захисний конфайнмент, а також на ситуацію із Запорізькою АЕС та російським контролем над станцією. Російські атаки на енергетичну інфраструктуру, пов’язану з ядерними об’єктами, також є частиною ширшого ядерного ризику.

У найближчі місяці та роки Greenpeace також планує розробляти енергетичні концепції, які демонструватимуть, що існують альтернативи, і що Україна може рухатися швидше, дешевше та з більшими перевагами для незалежності й безпеки завдяки рішенням у сфері відновлюваної енергетики.

Якщо подивитися на фотографії пошкодження захисного конфайнменту Чорнобильської АЕС, вони не виглядають настільки значними порівняно із загальними масштабами конструкції. Однак, виходячи з ваших досліджень та експертизи, чи є ці пошкодження справді настільки серйозними, що конструкцію доведеться повністю демонтувати та будувати заново?
— Такий висновок зробили не лише експерти Greenpeace з багаторічним досвідом у сфері ядерної безпеки, але й науковці, які брали участь у будівництві самого конфайнменту. Один із них проводив дослідження на місці та долучився до підготовки звіту, який був нещодавно оприлюднений.

Такого ж висновку дотримується й український уряд: конфайнмент перебуває у дуже критичному стані. Він потребує величезних інвестицій, і наразі досі незрозуміло, чи вдасться повністю стабілізувати ситуацію.

Пошкодження не обмежилися лише невеликим зовнішнім отвором — також були зафіксовані значні внутрішні руйнування. Досі існує невизначеність щодо структурної стабільності конфайнменту та ризику потенційного масштабнішого обвалу.

Ці висновки базуються на наукових доказах і сприймаються надзвичайно серйозно. Уже розпочалася ширша політична дискусія щодо обсягів фінансування, необхідного для стабілізації ситуації, особливо з огляду на те, що сам конфайнмент уже був надзвичайно дорогим проєктом.

Сам конфайнмент також був масштабною міжнародною інвестицією. Про які обсяги фінансування йдеться — як для його будівництва, так і тепер для робіт зі стабілізації?
— Початковий проєкт конфайнменту вимагав величезного міжнародного пакета фінансування та кількох років будівництва. Загальний обсяг інвестицій уже перевищив два мільярди євро.

Нещодавно лише Сполучені Штати оголосили про приблизно 100 мільйонів підтримки, тоді як інші країни також обговорюють додаткові внески. Для стабілізації ситуації та усунення пошкоджень знову знадобиться значне міжнародне фінансування.

У вашій роботі з українськими громадами як сьогодні сприймаються процеси відбудови та відновлювана енергетика? Чи все ще існує скептицизм щодо renewables, чи ставлення змінилося за останні роки?
— Скептицизм повністю не зник і досі певною мірою існує. Водночас сприйняття змінюється досить швидко.

Одним із головних факторів цих змін стала війна та руйнування старої централізованої системи. На місцевому рівні мери та муніципалітети більше не можуть повністю покладатися на централізоване енергопостачання.

Водночас багато місцевих органів влади бачать можливості діяти самостійно, шукати міжнародну підтримку та розробляти локальні рішення, особливо з огляду на те, що підтримка на національному рівні часто є обмеженою.

Також зростає ефект взаємного навчання між муніципалітетами, коли громади переймають досвід піонерів, які вже реалізують проєкти у сфері відновлюваної енергетики та відбудови за міжнародного фінансування.

Загалом криза стала каталізатором трансформації та створила сильну мотивацію серед громад до впровадження змін.

Але, звісно, ситуація не є однаковою в кожному муніципалітеті. Чи бачите ви ризики того, що у сфері відбудови щось може піти критично неправильним шляхом?
— Одним із найбільших ризиків є те, що в Україну можуть дуже швидко надійти масштабні інвестиційні потоки, керовані інтересами, які не відповідають довгостроковому сталому розвитку.

Це можуть бути інвестиції, пов’язані з викопним паливом, газом, ядерною енергетикою та іншими застарілими технологіями.

Хоча інвестиції є критично необхідними, існує ризик формування довгострокових залежностей і напрямів розвитку, які можуть суперечити стратегічним цілям України, особливо в контексті євроінтеграції.

Європейський Союз рухається у напрямку Green Deal, більшої незалежності від викопного палива та активнішого розвитку відновлюваної енергетики.

З цієї точки зору інвестиції у відбудову можуть зміститися в бік застарілих технологій замість рішень, орієнтованих на майбутнє.

Яка ваша особиста мотивація працювати в Україні зараз і що спочатку привело вас до Greenpeace?
— Мотивація змінювалася протягом років. Рішення приєднатися до Greenpeace виникло з академічного бекграунду та розуміння зміни клімату і глобальної несправедливості.

Згодом участь в антиядерному русі в Німеччині показала, що таке активізм на практиці.

Зараз уже близько 20 років у Greenpeace. В останні роки мотивація дедалі більше формується через можливість ділитися досвідом країн із більш розвиненим енергетичним переходом, особливо Німеччини, де частка відновлюваної енергетики зросла приблизно з 6% у 2000 році до близько 60% сьогодні.

Також була попереднє знайомство з Україною та Києвом, а після повномасштабного вторгнення з’явився сильніший особистий зв’язок через колег, які працюють із ядерними питаннями, зокрема після Фукусіми.

Російське вторгнення стало сильною мотивацією підтримувати Україну, особливо тому, що її майбутнє тісно пов’язане з майбутнім Європи.

Якби вам потрібно було визначити три головні пріоритети для України на найближчі роки за підтримки міжнародної спільноти, якими б вони були?
— По-перше, підготовка до наступної зими та підтримка енергопостачання, особливо для муніципалітетів і домогосподарств.

По-друге, посилення санкцій, зокрема проти російського нафти, газу та ядерного сектору.

По-третє, посилення міжнародної співпраці для зупинення агресії та досягнення миру і перемоги України.

І якщо б ви мали залишити одну головну думку для аудиторії після цієї розмови, якою б вона була?
— Важливо розуміти, що навіть після чотирьох років війни все ще є багато людей, які підтримують Україну, стежать за тим, що відбувається, проявляють солідарність і донатять. Україна не одна.