Ярославе, ваша громада не надто мала, але й не велика, близько 20 000 людей. Розташована в Дніпропетровській області, лише за кілька сотень кілометрів від лінії фронту. Як ви справляєтеся з викликами, що стоять перед вами сьогодні? Які це виклики? І як ви плануєте економічний розвиток в такі часи, як сьогодні?

Якщо точніше, то наша громада розташована на кордоні. Дніпропетровської та Харківської областей. Це дійсно не так далеко від лінії бойового зіткнення. Ми прийняли дуже багато внутрішньо переміщених осіб. І це для нас виклик. Ми докладаємо багато зусиль, що підтримати ВПО, тому фінансові ресурси та інвестиційна діяльність дуже важливі для нас. Адже нам потрібно створити для них нові робочі місця та забезпечити житлом. Ось чому дуже важливо співпрацювати з міжнародними партнерами, тому що ми хочемо залучити не тільки донорів, а й нових підприємців та нові компанії, які можуть створити нові робочі місця в нашій громаді.

Як мер, ви маєте дуже багато пріоритетів. Кожен день виникає щось термінове. Як ви визначаєте ці пріоритети? Це комунальна інфраструктура, енергопостачання чи житло?

В нашій громаді – 21 населений пункт, це одне місто і 20 сіл. Проживає близько 21 000 громадян, і кожен з них має різні потреби та пріоритети. Для визначення пріоритетів нам було дуже важливо розробити нашу місцеву спільну стратегію розвитку муніципалітету. Над нею ми працювали разом з громадянами, міжнародними партнерами, регіональною адміністрацією та іноземними експертами.  І виділили серед пріоритетних напрямків для водопостачання, інфраструктуру, нові робочі місця, медицину.

Чи є вже міжнародні проєкти в громаді, якими ви можете пишатися? 

Так, у нас є кілька. Навіть є фільм, створений німецькими донорами про співпрацю з нашою громадою. Вони побудували у нас нову лікарню вартістю близько 1 500 000 євро. Це дуже велика підтримка для нас. Зараз ми працюємо над налагодженням нової співпраці з деякими громадами з Німеччини, хочемо підписати меморандуми про співпрацю. 

А одна з найкращих історій — це співпраця нашої громади зі Словенією, маємо там партнера, общину Ідрія. Зараз працюємо разом у сфері поводження з відходами, бо хочемо створити нові можливості для покращення та очищення нашої території. 

Яке ваше загальне враження – чи достатньо фінансових інструментів і програм, розроблених для потреб таких громад, як ваша? Чи є що покращувати?

Я думаю, що великі міста та великі муніципалітети мають певну перевагу в цій сфері, оскільки у них більший бюджет, вони мають більше ресурсів для залучення дуже талановитих фахівців, які володіють англійською мовою, можуть залучити ресурси, підготувати новий проєкт. 

Нам це складніше, тому що в малих містах не так багато людей, які можуть працювати та допомогти нам розвивати нові зв’язки, та залучати нові ресурси.

Ви один із тих молодих, надзвичайно динамічних, англомовних мерів. На жаль, це не дуже поширене явище в Україні, тому вашій громаді, безперечно, з вами дуже пощастило. А скільки людей у вашій команді, з якою ви реалізуєте міжнародні ініціативи, про які ви щойно розповіли?

Загалом наша команда в громаді налічує 70 людей. Але у Департаменті міжнародного співробітництва та інвестиційних ресурсів працюють троє фахівців.

Так, порівняно з Києвом чи Львовом, команда невелика.

Проте завжди шукаємо можливості для підвищення компетенцій – навчання англійській, проєктного менеджменту та ін.

Чи є зараз в громаді проєкт, який вам дуже подобається, з великим потенціалом, і ви не можете знайти на нього партнерів чи інвесторів? Адже ситуація така, що у невеликих громад не так багато варіантів, куди звернутися за інвестиціями у кілька мільйонів євро. Навіть отримати кредит досить складно.

У нас є різні ідеї, різні проєкти, які ми хотіли б реалізувати в наших муніципалітетах. Наприклад, у галузі будівництва. Зараз у нас в громаді величезний дефіцит житла, бо дуже багато переселенців, які шукають квартири, будинки для постійного і тимчасового проживання. Тому дефіцит відчувають всі – і ВПО, і місцеві. Це дуже хороший і вільний ринок для будівельних компаній, тому що вони можуть працювати в громаді, будувати будинки, зокрема, і для продажу.

Ще один з таких проєктів  – будівництво нового центру поводження з відходами, про який я вже говорив. Тут хотіли б залучити ресурси, можливо, навіть від приватних компаній, бо це також перспективний ринок, адже рухаємося до європейських стандартів у цьому напрямку і поле діяльності дуже широке. Робити це маємо швидко, тому можлива співпраця між приватним і державним секторами.

Для реалізації будь-якого проєкту потрібні люди, фінансування, технічна підтримка у роботі з проєктною документацією та новими технологіями та кваліфіковані підрядники. За яким з цих чотирьох пунктів підтримка міжнародних організацій та міжнародних партнерів була б найважливішою? Це тільки фінансування чи щось інше?

Насправді, все починається не з грошей, а зі міжособистісної співпраці. На конференціях, під час спілкування з мерами з різних міст з-за кордону, завжди йдеться про те, щоб почати з чогось маленького, з якогось обміну, або подарунку якогось обладнання для нашого муніципалітету як підтримку під час війни. А далі, крок за кроком, йти до створення спільних проєктів. 

Я розмовляю з різними бізнесменами, деякими приватними компаніями в Німеччині, Словенії та інших країнах, і кожен з них хоче співпрацювати з Україною. Але нам потрібно спочатку створити інвестиційні паспорти, перелік наших переваг. Ось чому разом з деякими міжнародними експертами та нашими партнерами з Нідерландів  ми працюємо над створенням нових інвестиційних паспортів з усіма перевагами наших громад. Потрібно знати, чим ми можемо поділитися з нашими міжнародними партнерами, що ми можемо запропонувати їм для співпраці.

І як часто ви чуєте: «Ви знаходитесь за 200 кілометрів від лінії фронту, ми туди не поїдемо?

Наразі такого не чуємо. Бо навіть в Одесі щодня ведуть бізнес, розвиваються магазини, інфраструктура тощо. Можливо, зараз дуже важко заснувати велику компанію, великий бізнес. Але з меншими проєктами можна працювати. 

У нас в Україні теж є інвестори, які шукають можливості для співпраці, і яким можуть бути цікаві проєкти в наших громадах. Можливо, іноді навіть легше знайти інвесторів з України. І саме цим ми зараз теж займаємося.

Як ви вважаєте, що саме має змінитися в підході уряду до фінансування малих громад?

І ми тут в Україні, і міжнародні партнери зараз говорять про те, що потрібен державний бюджет, заснований на громадських обговореннях, у тому числі й за участі мешканців малих громад.

Ось чому я хотів би співпрацювати з обласною адміністрацією та з урядом України. Вони повинні запитати наші маленькі муніципалітети, чого вони хочуть, що є пріоритетним. 

Тому зараз ми намагаємося увійти в деякі урядові програми і отримати  кошти саме на програми, які реалізує уряд.

Але це дуже складно, адже уряд підтримує насамперед великі міста, потім ще менші, а до маленьких громад це доходить в останню чергу. Можливо, для нас вона настане через 10 років. А наша першочергова потреба – це вода та забезпечення тих населених пунктів у громаді, які прийняли найбільше переселенців. Складно буде чекати стільки.

За ці більш ніж три роки війни, як часто вас запитували представники українського уряду або міжнародних організацій про ваші пріоритетні потреби?

Насправді, протягом цих трьох років ми багато працювали разом, зокрема, з Дніпропетровською обласною адміністрацією. Ви знаєте, що і великі міжнародні організації ставлять питання і звертаються за підтримкою до регіональної адміністрації щодо того, щоб визначити реальні потреби громад.

Я знаю, що декількох партнерів з-за кордону ми отримали за підтримки Департаменту міжнародних відносин обласної адміністрації. Перед поїздкою на конференцію за кордон вони зв’язали нас з мерами закордонних міст. Також, вони підписали меморандум про співпрацю між регіонами України та деякими регіонами Німеччини. Після цього ми розпочали співпрацю на місцевому, муніципальному рівні.

Які інструменти інвестування були б найкращими та найпростішими для вашої громади? Пам’ятаю слова одного мера, який на донорській конференції сказав: «Будь ласка, не давайте мені гроші. Дайте обладнання, дайте мені людей і приїжджайте сюди працювати». Бо гроші – це ще й багато питань, пов’язаних з адміністрацією, різними органами влади, органами перевірки .

То якби було краще для вас?

Перш за все, потрібно бути чесними з міжнародними партнерами та заявляти тільки про реальні потреби та робити реальні дії. Коли ми крок за кроком розробляли проєкт у сфері поводження з відходами зі словенськими партнерами, то розділили його на три різні етапи, на три роки. Потім на деякий час втратили зв’язок з деякими організаціями зі Словенії, тому що був кінець року, вони планували нові фінансові ресурси на наступний період тощо. Але коли вони повернулися і сказали, що готові рухатися далі, ми вже завершили першу частину проєкту. Це було важливо для нашої громади, тому ми використали кошти з місцевого бюджету. Це вразило наших партнерів. 

І, по-друге, так, нам не завжди потрібні саме гроші. Ми шукаємо ресурси. Тим же словенським партнерам я сказав, що вони можуть залучити будь-яку словенську або українську компанію. Хай вони приходять, заробляють, а ми матимемо новий центр поводження з відходами і нові робочі місця. Тому нам тут краще допомога саме з ресурсами для впровадження проєкту, а не виділенням коштів.

Але це ж не працюватиме для сектору інфраструктури, правда? Приватний сектор важко залучити до проєктів вуличного освітлення, реновації муніципальних дитячих садків та шкіл. Тут потрібні програми кредитування чи гранти.

Які ви бачите інструменти в таких випадках для вашої громади? Невеликі кредитні програми? Чи ще щось? 

Тут я бачу міжнародну співпрацю як інструмент, коли експерти кожного напрямку мають партнерів за кордоном.

Чи має ваша громада міжнародні позики? Не гранти чи двосторонню допомогу, а саме позики. Наприклад, від НЕФКО, ЄІБ, ЄБРР чи когось іншого?

Ні, ми не маємо такого досвіду.

Ви коли-небудь пробували їх брати?

Насправді, ні.

Чому ні?

Я знаю, що така співпраця – це хороша можливість лише для великих міст.

Можливо, це і є суть проблеми? Чому велике місто може подати заявку і отримати кредит, а така громада, як ваша, навіть не намагається? Можливо, це через те, що це недоступно? Чи через складну процедуру? Або, можливо, ви просто не знали чи не досліджували цей ринок? 

Не намагалися, перш за все, через брак досвіду. А ще тому, що нам потрібні досвідчені юристи та люди, які знають англійську та мають міжнародний досвід. Брак людей призводить до браку досвіду. Тому ми навіть не пробували. 

Але я впевнений, що ми спробуємо в найближчому майбутньому, це буде щось нове, новий досвід, і, сподіваюся, історія успіху.

Чи чули ви про програми кредитування, які були б цікавими та доступними для таких громад як ваша? Тому що я часто чую, що є ряд установ, які не фінансують проєкти, інвестиції в менші за, наприклад, 10 мільйонів євро. І для такої громади, як ваша, отримати кредит такого розміру від міжнародної організації навряд чи можливо, чи не так?

А кількість кредитів на менші суми обмежена.

Тож чи знаєте ви щось про фінансові продукти, доступні для вашої громади. Або це та сфера, де ще є простір для створення подібних продуктів?

Для нас були б дуже ефективними кредити на проєкти у сфері водопостачання чи енергоефективності тощо. Які б дозволили у найближчому майбутньому заощаджувати гроші. Але нам тут важлива  підтримка уряду або, можливо, регіональної адміністрації. Самостійно віддавати кредити громада буде дуже довго. 

Для нас, українців, горизонт планування ніколи не був довгим, навіть до повномасштабної війни, а зараз ми можемо планувати максимум на один-два роки. А коли ви реалізуєте програму енергоефективності, вам потрібно мати прогноз на 15-20 років класичного терміну окупності. І це теж питання, над яким потрібно думати, створюючи фінансові інструменти для невеликих громад.

Бо я бачу проблему на ринку, таке собі замкнене коло. Коли без модернізованих шкіл, дитячих садків, лікарень та інших громадських будівель неможливо утримати людей. А якщо не можеш утримати людей, то немає і кадрів для того, щоб робити енергоефективні проєкти. Це коло треба розірвати, можливо, за допомогою програми більш доступних кредитів.

І на закінчення нашої розмови – прохання. Уявіть, будь ласка, що перед вами зараз кілька міжнародних донорів та фінансових організацій чи інвесторів. Як би ви презентували такі невеликі громади як Перещепинська, щоб вони отримали заслужену увагу та підтримку у відбудові України.

Перевага маленьких муніципалітетів і громад у тому, що ми дуже мотивовані. У великих міст є багато різних партнерів, донорів, але там і велика бюрократія. А невелика громада, дуже мотивована, може дуже швидко організувати проєкт. Ми дуже відкриті до співпраці.

Подкаст доступний до перегляду за посиланням