Кліматичні збитки та незворотні наслідки крізь призму відновлення України

Подкаст з Іриною Ставчук, координаторкою програм European Climate Foundation (ECF).

Ведуча подкасту – Олена Рибак, заступниця голови. Ради Європейсько-українського енергетичного агентства, виконавча директорка iC consulenten в Україні.

ECF відома своєю роботою у сфері кліматичних ініціатив. Розкажіть нам про місію організації, діяльність на міжнародному рівні та роботу в Україні.

— ECF – це найбільша приватна філантропічна організація в сфері зміни клімату, місією якої є підтримка різноманітних ініціатив, що сприяють розвитку кліматичних політик, залученню суспільства та формуванню політичної волі для реалізації відповідних заходів. Також це різноманітні ініціативи, спрямовані на населення: освітні програми та інші проєкти, які допомагають людям ставати частиною процесу вирішення проблеми зміни клімату.

ECF було створено понад 15 років тому після певного етапу провалу міжнародних кліматичних переговорів у Копенгагені.

Філантропічні організації – це благодійні фонди великих компаній, великих родинних бізнесів або приватних осіб, які мають значні ресурси та розуміння, що необхідно діяти. Бо у світу немає можливості чекати, потрібно включатися у вирішення цієї проблеми вже зараз, адже ситуація зі зміною клімату погіршується, а часу для того, щоб утримати глобальне потепління в межах в межах 1,5–2 °C, стає все менше. Тому такі фонди створили організацію, яка об’єднує кошти та формує стратегії для їх максимально ефективного використання. Адже, якщо кожна фундація чи окрема заможна людина діятиме самостійно, це може бути неефективним: хтось зосередиться на одному напрямку чи одній країні. А діяти потрібно у всіх секторах і країнах, посилюючи ініціативи, що вже зараз забезпечують скорочення викидів парникових газів та інші необхідні кроки.

Про які міжнародні проєкти та ініціативи ви можете нам розповісти?

— Насправді, коли створювалися ці ініціативи, були засновані фундації на всіх континентах. ECF – працює в Європі, є також кліматичні фундації в інших частинах світу. Ми охоплюємо практично всі теми: енергетику, транспорт, промисловість, використання земель і сільського господарства, будівлі, фінансові інструменти, а також питання глобальної дипломатії навколо кліматичних переговорів.

Крім того, існує багато платформ та ініціатив, які фундація свого часу допомогла заснувати. Наприклад, платформа 2050 – це інструмент, який допомагає країнам, що розвиваються, формувати довгострокові кліматичні стратегії та визначати, яким чином вони можуть скорочувати викиди парникових газів.

Є також ініціатива Forum New Economy, яка працює над теоретико-економічними аспектами сучасних підходів до вирішення кліматичних проблем: аналізує, що в існуючих економічних моделях не працює, та розробляє підходи до трансформації економічних систем так, щоб вони залишалися ефективними для людей і водночас були сталими у контексті довгострокових екологічних викликів.

Тобто ви працюєте більше на рівні політик: інституційна активність, підтримка інституційної спроможності? Чи підтримуєте також «живі» проєкти?

— «Живі» проєкти – так, а ще підтримуємо роботу зі стратегічних комунікацій. Без них неможливо забезпечити підтримку політик і мотивувати політиків їх упроваджувати. Йдеться про те, що для реалізації реформ, які дуже складно впроваджуються і в Європі, потрібно працювати з населенням і з різними політиками, щоб ці реформи ставали частиною їхнього плану і щоб вони потім справді працювали над їх реалізацією.

Нам іноді в Україні здається, що в Європі все відбувається само собою: політики відповідальні, рішення ухвалюються легко, гроші виділяються автоматично. Але насправді всередині також триває серйозна боротьба.

За кожним рішенням стоїть робота багатьох організацій, активістів, депутатів і представників, які борються за підтримку демократичних принципів і за те, щоб політики рухалися вперед у відповідь на реальні потреби суспільства.

Це постійна внутрішня боротьба, якої ми не бачимо. Ми лише чуємо: «В Європі ухвалили Green Deal» або «В Європі прийняли ще якусь політику». Але за цим стоїть величезна щоденна робота.

Якщо в Європі все не так просто у впровадженні кліматичних рішень, то як тоді виглядає робота в Україні? Чи працювала фундація тут до повномасштабного вторгнення?

— До повномасштабного вторгнення в Україні був лише один проєкт у сфері енергетики, тобто ECF фактично не працювала в країні. Коли розпочалося вторгнення, Рада та організація активно включилися у короткотермінову підтримку: виділили кошти для українських активістів та експертів у Європі, щоб вони могли частково продовжувати роботу для України, бо спершу очікували швидкого завершення війни.

Коли стало зрозуміло, що війна не закінчиться швидко, було відкрито повноцінну програму. З літа 2022 року почали формувати стратегію, щоб системно і стратегічно визначити, що фундація може робити в Україні.  Спершу ми думали зосередитися на концепції відбудови зруйнованих територій із використанням низьковуглецевих технологій і сучасних методів переробки будівельних матеріалів.

Однак стратегія змінилася: мова вже не йде про повну перебудову міст. Активність фундації тепер сфокусована на заходах, які допомагають Україні тут і зараз – в енергетичній безпеці, політиках і конкретних діях, що допомагають українцям витримати важкі часи та сприяють євроінтеграції. Мова йде про рішення, які поєднують трансформацію секторів і нові підходи, але актуальні та корисні вже зараз.

 Як розподіляється фінансування в Україні? Чи ваші донори визначають, в які сектори зеленої відбудови вони хочуть направити кошти, або ж формується глобальний фінансовий пул і ECF сам визначає пріоритетні сектори?

— Це певний мікс. Частина наших донорів дає нам кошти навколо певних стратегічних напрямків, і ми, по суті, виступаємо регрантерами. Частина філантропів просто дає кошти ECF, щоб організація самостійно направляла їх на ті напрямки, стратегії та заходи, які вважає за потрібним – і таким чином здійснюється переважна більшість фінансування.

Це найефективніший метод співпраці, адже ситуація та пріоритети часто змінюються. Така гнучкість дозволяє швидко реагувати на потреби, контекст і актуальні виклики. Є донори, зацікавлені у певних регіонах або напрямках, але мова не йде про просування конкретних технологій чи рішень. У нас сувора політика етики та стандарти щодо того, від кого і як організація приймає гроші.

До цього часу Україна була частиною таких гнучких коштів, що давало можливість самостійно обирати пріоритети, формувати стратегію та направляти фінансування туди, де бачимо найбільшу потребу.

Тоді розкажіть, куди направляли кошти та що підтримували за ці три роки. Можете поділитися прикладами цікавих ініціатив?

— Ми поставили собі декілька задач. Перша полягала в тому, щоб державні рішення щодо відбудови враховували довгострокові аспекти та вплив на зменшення викидів парникових газів. Відбудова відбувається вже зараз, приймаються інвестиційні рішення, але державна політика щодо скорочення залежності від викопного палива нечітко сформована. Тому ми проводили дослідження, щоб окреслити необхідні рішення та політики, і підтримували координацію громадських організацій, їхню участь у процесах, підготовку коментарів і позицій, щоб державні рішення були прозорими, ефективними та враховували актуальні кліматичні аспекти.

Ми також підтримуємо організації, які працюють у конкретних секторах: енергетика, транспорт, будівлі. Важливо, щоб нові будівлі були енергоефективними та інтегрували економічно доцільні рішення з відновлюваними джерелами енергії, що зменшує майбутню залежність громад від викопного палива. Одночасно ми працюємо на місцевому рівні: тестуємо пілотні рішення та заходи, які можна реалізувати вже зараз і потім адвокатувати їх на державному рівні. Підтримуємо розвиток потенціалу громад, організовуємо навчальні поїздки до країн Східної Європи та реалізуємо пілотні проєкти: початкове техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) для об’єктів відновлюваної енергетики на критичній інфраструктурі, планування транспортної мобільності та інші практичні рішення для виявлення бар’єрів і адвокації на національному рівні.

Працюємо також у напрямку трансформації енергетичного сектору. Наша мета – допомогти Україні максимально швидко розвивати відновлювані децентралізовані джерела енергії як частину переходу всього сектору на низьковуглецеві рішення. 

А хто партнер такої діяльності з боку України – Міністерство енергетики чи партнери на локальному рівні?

— Дуже багато різних партнерів. Це громадські організації, які допомагають громадам підготувати перший проєкт з відновлюваних джерел енергії, наприклад встановлення сонячних станцій на водоканалі чи лікарні, і знайти кошти. Ми надаємо консультаційну підтримку, а партнери забезпечують фінансування для будівництва або обладнання.

Багато гуманітарних організацій включилися в ці напрямки, також частина бізнес-компаній реалізує це як проєкти корпоративної соціальної відповідальності.

На початку війни ми пропонували Міністерству енергетики разом з пошуками генераторів дивитися також на ВДЕ як на один із шляхів диверсифікації джерел енергії. Тоді ВДЕ сприймалося більше як дорога та незрозуміла річ, але зараз всі залучені, впроваджують та реалізують проєкти на місцях.

Наші партнери – це також бізнес-асоціації, бо бізнес зацікавлений у технологіях і відновлюваній енергії для своїх потреб.

Були цікаві тренінги для нових спеціалістів у сфері ВДЕ.

Проєкт “Repower” створює системну програму у двох областях – обʼєднує державні центри зайнятості, профтехучилища, навчальні заклади та бізнес, щоб створити не просто низку тренінгів, а якісну систему навчання перекваліфікації, яка сприятиме системним змінам.

 Наскільки широкий сегмент ініціатив, які ви підтримали за ці роки в Україні? Чи входять сюди короткострокові проєкти?

— У нас щороку близько 60 ініціатив – від коротких і маленьких до великих. Найбільший проєкт, який ми підтримали – робота секретаріату Робочої групи високого рівня з питань довкілля, яка працювала з Офісом Президента. У цій роботі брали участь міжнародні політики, зокрема Маргот Волстром, Мері Робінсон, а також активістка Грета Тунберг.

Робота охоплювала три аспекти: документування наслідків війни, міжнародну політичну роботу щодо відповідальності Росії за шкоду довкіллю та допомогу Україні в межах «зеленої» відбудови. Напрацювання групи – документ Environmental Compact, який об’єднав основні рекомендації навколо цих трьох аспектів й слугує дороговказом для міжнародних організацій та документів щодо формули миру й відшкодування екологічних збитків. Ця робота робить внесок у процеси, які, сподіваємося, будуть реалізовані в Україні.

В Україні не так багато організацій, які дають гранти малого та середнього розміру. Як організації, особливо локальні, можуть звернутися до вас? Ви орієнтуєтеся більше на громадянське суспільство, сектор неурядових організацій чи також працюєте з іншими партнерами?

— Наші партнери – в основному громадські організації або дослідницькі центри. Іноді ми працюємо з консультантами для конкретних задач, але переважно – це організації, які напрацьовують знання і досвід у своїх сферах.

Щодо того, як до нас потрапити. У нас немає конкурсу проєктів, як у багатьох фундацій. Ми формуємо стратегічні напрямки, аналізуючи політичний контекст та потреби України, визначаємо цілі та завдання, а потім обираємо партнерів, які працюють у цих напрямках.

Ми підтримуємо зв’язок із партнерами, слідкуємо за змінами в країні та разом аналізуємо, чого не вистачає: знань, активності, комунікаційних ресурсів. Якщо проблема не в політиках, а у впровадженні рішень або знаннях стейкхолдерів, ми підключаємо проєкти для вирішення цих проблем.

До нас можна писати – на сайті ECF є контактний e-mail. Ми завжди розглядаємо пропозиції та працюємо з тими, що відповідають контексту. Іноді ми самостійно звертаємося до організацій з потрібними технічними чи аналітичними знаннями, щоб зробити огляд та залучити інших партнерів для руху напрямків до впровадження.

Чи можете ви підтримати нову ідею у сфері «зеленої» відбудови на початковій стадії? Що це може бути – транспорт, будівлі, поводження з відходами?

— Відходи – менше. Цього року ми трохи підтримали цей напрямок: була навчальна поїздка до Чехії для представників місцевої та національної влади, громадських організацій і бізнесу, щоб подивитися, як там працює система. Це було корисно, бо в Україні часто намагаються вигадувати рішення, не знаючи, як це вже давно працює в ЄС, де директива про переробку будівельних відходів впроваджена понад 10 років тому. Але наступного року у нас, на жаль, на цей напрямок буде менше коштів.

Як ви оцінюєте спроможність ваших потенційних партнерів зараз: уже є достатньо якісних заявок і треба обирати, чи навпаки — у вас можливостей більше, ніж якісних ідей та проєктів?

— Основні організації в Україні, які багато років працюють, мають чітке уявлення, що вони хочуть робити і можуть писати якісні заявки – цей досвід є. Складність у тому, щоб зрозуміти, яка тактика чи стратегія буде найбільш ефективною для досягнення змін, і куди ефективніше вкладати час і ресурси. Коли організації не є частиною уряду і не володіють усією інформацією, потрібно багато часу на налагодження стосунків, і це займає значну частину роботи. Інколи важко обрати правильний фокус, бо завдання можуть бути дуже амбітними, і тоді всім складно проєкт реалізувати.

У маленьких організацій часто є очікування, що фонди готові підтримувати просто гарні ідеї на місцевому рівні. Але для фонду важливо, що за будь-якою активністю має стояти теорія змін: як ця діяльність призведе до змін у країні. Є донори, які підтримують просто локальні ініціативи, але у нас інше очікування – має бути теорія змін.

Наприклад, якщо ми підтримуємо дослідження по сонячній енергетиці на водоканалах, то розуміємо, що доведений економічний ефект може вплинути і на національний рівень: інформація поширюється, генеруються кейси, підключається комунікація, і таким чином результати мультиплікуються.

У всіх наших проєктах у заявці є блок “теорія змін”, і це робить проєкти ефективнішими. Як приклад, у тренінгах для ветеранів робота з теорією змін привела до ідеї запускати їх разом з Фондом зайнятості. У Фонді зайнятості виявилися серйозні барʼєри – він не може просто підписати контракт із будь-яким профтехучилищем, курс має впроваджуватися у самому Фонді. Такі проєкти дозволяють знаходити перепони і змінювати систему.

Як зараз, працюючи у секторі неурядових організацій, ви оцінюєте розвиток України в кліматичній сфері порівняно з часом, коли були заступницею Міністра захисту довкілля та природних ресурсів України у 2020-2022 роках? Бачите позитивні зміни?

— Я працюю у сфері кліматичних змін з 2006 року. Завжди в Україні ця сфера була не на часі, завжди були інші проблеми, багато аргументів, чому не можна діяти. Особливо у політичних дебатах з промисловістю та енергетиками.

Водночас усі ці роки було видно, що кліматичні рішення – це не тільки прерогатива багатих країн. Їх завжди можна розкласти на прості кроки, які, до речі, країна і так має робити у всіх секторах. Це покращує якість життя та робить країну більш модернізованою та ефективною за рахунок енергоефективності, розвитку відновлюваних джерел енергії, кращих будівель, планування транспорту, інвестицій в громадський транспорт, управління відходами. Клімат як парасолька об’єднує всі ці необхідні заходи.

На будь-якому етапі розвитку країни можна визначити перелік пріоритетних дій, які прямо зараз економічно доцільні та актуальні. Я завжди дивлюся на це саме так – не ідеологічно, а саме прагматично – беремо те, що можна і потрібно реалізувати зараз і робимо.

Під час війни я бачу дві основні тенденції. Перша – бум децентралізованої енергетики, адже для людей і бізнесу це питання енергетичної безпеки, тому кожен робить тут те, що може. І мери спочатку скептично ставилися до проєктів ВДЕ, але, коли після впровадження цих проєктів вже у перший рік бачать економію бюджетних коштів, то загораються ідеєю розвивати проєкти ВДЕ на комунальних підприємствах. Виклик – вивести це в стале русло, щоб не було перекосів, наприклад, у будівництво сонячних станцій. Думаю, технічно це можливо, за умов правильної державної політики.

Друга тенденція – зменшення спроможності на всіх рівнях. Коли я працювала в міністерстві, бракувало людей. У нас навіть не було державного агентства, яке мало впроваджувати правила та закони, навчати громади, бізнес, допомагати реалізувати. Зараз немає навіть такого потенціалу. Міністерство взагалі ліквідували, тільки частину людей перевели до Міністерства економіки.

Я так розумію, що міністерства обʼєднали для оптимізації процесів? Як це вплинуло на екологічний сектор в країні?

— Оптимізації ніякої немає. Досвід показує, що довкілля втрачається на фоні пріоритетів потужнішого міністерства. Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів потрібно повертати, бо євроінтеграційні пакети у сфері довкілля потребують великої роботи, кваліфікованих кадрів і впровадження. Інакше їх неможливо реалізувати.

Якби ви зараз були в Міністерстві і мали можливості, які б пріоритети та зміни в Україні були б для вас найважливішими?

— У Міністерстві дуже багато пріоритетів, якщо їх трохи згрупувати, то перший напрямок – налагодження процесів документування екологічних наслідків війни, щоб потім працювати з цим у реєстрах, судах і мати можливість стягувати збитки з Росії. Другий – налагодження актуальної екологічної політики: робота інспекцій, щоб не розорювалися малі річки, щоб оцінка впливу на довкілля не використовувалася недоброчесними компаніями під час війни, і щоб екологічні процеси працювали ефективно. Третій – євроінтеграція. Вона стратегічна для виживання держави. Це системна, юридична робота, яку треба ставити в пріоритет і рухати.