Подкаст з Олексієм Пархомчуком, директором з інвестицій Impact Fund Denmark.

Ведуча подкасту – Олена Рибак, заступниця голови Ради Європейсько-українського енергетичного агентства, виконавча директорка iC consulenten в Україні.

Олексію, ваша організація довго працювала на ринку як IFU, Інвестиційний фонд для країн, що розвиваються. Зараз – Impact Fund Denmark. Чому змінилася назва?

— IFU існує з 60-х років у Данії, а в Україні працює з кінця 90-х. З цією назвою ми стали достатньо відомими як на українському ринку, так і в інших країнах Східної Європи.

У червні 2025 року бренд було змінено, щоб підкреслити наш ключовий фокус – імпакт, тобто інвестиції з позитивним впливом в приватній і публічній сферах: створення робочих місць, допомога вразливим групам (в українському контексті це, наприклад, допомога ветеранам), збільшення доходів компаній і податкових надходжень державі.

Юридично ми поки що залишаємося IFU, оскільки зміна назви державного фонду потребує рішення парламенту Данії. Але брендове ім’я – Impact Fund Denmark – уже працює.

Фонд на 100% належить данській державі. Як це впливає на вашу діяльність?

— Данія за своєю природою дуже підприємницька країна. І, хоча фонд державний, усі інвестиційні рішення ухвалюються на комерційних засадах. Ми працюємо з чітким розумінням: інвестиція повинна бути повернена наприкінці її терміну, а проєкт має демонструвати реальну життєздатність. Нестійка модель просто не може бути предметом інвестування.

Тобто, грантів ви в Україні не даєте?

— Кілька грантів ми надали Україні у період війни, у публічній сфері. Було ще кілька грантів до війни. Проте, це не наша основна діяльність. Ми можемо робити з цього виключення тільки для публічної сфери і тільки для країн, які знаходяться у важкій ситуації, як от зараз Україна.

Для приватної сфери ми не надаємо гранти. Це можуть бути тільки мікрогранти, наприклад, на перекваліфікацію персоналу або ESG-тренінги, але тільки для компаній-клієнтів, з якими ми вже успішно співпрацюємо на комерційній основі.

Моя власна позиція – я дуже обережно ставлюся до грантів. Бо «безкоштовні» гроші часто не приносять потрібного результату.

А скільки років фонд працює в Україні?

— Не знаю точної дати, фонд почав працювати в нашій країні ще до мого приходу. Думаю, що перша інвестиція була в 1997 році. Високa фаза активності – це десь з 2006 по 2009 роки, якраз період активності в українській економіці. З 2014 по 2015 роки – спад. З 2022 року теж спостерігаємо спад, тому ми змінили певним чином пріоритети і підходи.

Загалом ми працюємо більше, ніж зі 100 країнами. І Україна – це один з наших пріоритетів, не тільки зараз, через війну. У нас і до війни був вагомий портфель проєктів тут.

Чим я пишаюсь, так це тим, що, незважаючи на всі кризи в українській економіці, а з 1997 року їх вистачало, наш IRR — внутрішня норма доходності, завжди позитивна. Це не 20%, а десь ближче до 5–10%. Приблизно таких же результатів досягають приватні інвестори та фонди приватних інвестицій в Україні.

Гроші данських платників податків у наших руках працюють ефективно, ми періодично повертаємо кошти в бюджет Данії через дивіденди. 

Розкажіть трохи про ваші проєкти в приватному секторі в Україні. 

Починали ми з проєктів по сільському господарству, оскільки в Данії ця сфера дуже ефективна. Зокрема, свинарство. Багато українських компаній, які займаються розведенням свиней, або ж знаходяться у данській власності або використовують данські технології, від генетики до обладнанням та харчових добавок. 

Але зараз ми не робимо нових інвестицій у цьому секторі в жодній країні через високі ризики, пов’язані з африканською чумою свиней, екологічними та гуманітарними аспектами. Хоча, якщо ми не інвестуємо, то це буде робити хтось інший, можливо, й без належного контролю та уваги до екологічних та соціальних аспектів. Тому, на мою особисту думку, не виключено, що повернемося до інвестицій у цей напрямок тваринництва. Бо результативність данських ферм в Україні дуже висока. Навіть вища, ніж у Данії.

Якщо сільське господарство лишається на майбутнє, то куди інвестуєте зараз? Це виключно інвестиції де має бути компонент «данських» технологій?

— З 2016 року ми можемо інвестувати й у проєкти без данського компоненту, орієнтуючись на глобальний вплив проєкту і його комерційну життєздатність. 

Ми інвестували в Україні в молочне тваринництво, це складніший напрямок, ніж свинарство. Також в портфелі є інвестиції в металообробку, електроніку. Ще наш напрямок – фінансова сфера: банківські інститути, приватні інвестиційні фонди. Ми можемо інвестувати у інші фонди, наприклад, двічі інвестували у «Horizon Capital». 

Наш портфель інвестицій в приватний сектор достойно диверсифікований, з високими результатами. Це і завдяки правильному вибору проєктів, і завдяки відданій роботі управлінських команд наших клієнтів.

А яка сума ваших інвестицій в Україну?

— Точної цифри не скажу, бо є кілька підходів, як її рахувати. Ми рахуємо current exposure, тобто суму, яку ми можемо одномоментно втратити в країні. В Україні зараз ця цифра складає приблизно 80 млн євро. Це та сума, яку ми очікуємо отримати з часом від наших 15 проєктів в приватному секторі в Україні. 

Ви інвестуєте і як інституційний інвестор, і надаєте кредити? Чи щось одне з цього?

— Ми робимо і кредити, і еквіті. 

В Україні який ваш улюблений інструмент фінансування?

— Senior debt. Тобто старший кредит, забезпечення якого може бути у межах самого проєкту. Це спосіб, якому ми надаємо перевагу. Але можемо також фінансувати і через участь у капіталі.

Наразі одна із найпопулярніших тем – енергетика. Чи інвестуєте в неї? 

— Так, енергетика – один із наших пріоритетів, особливо останніми роками. Близько 50% портфеля займають проєкти з відновлюваної енергетики – вітер і сонце. На наступний рік ми теж активно дивимося на такі проєкти – це може бути знову вітер, або ж сонце у поєднанні з системами акумулювання енергії.

Я особисто дуже люблю цей напрямок, бо там багато зрозумілих математичних розрахунків.

Для Данії енергетична співпраця з Україною дуже важлива. У посольстві Данії в Україні є радник, який займається виключно питаннями енергетики. І скандал з «Енергоатомом» дуже болючий для нас, бо нам важко «продати» інвестиційні можливості в енергетику як всередині фонду, так і іншим інвесторам (бо ми самі не інвестуємо більше ніж 30% загальної вартості проєкту). 

Україні це теж дуже шкодить, адже так чи інакше, їй теж треба «продавати» інвестиційні можливості. А коли є така непрозорість, «ручне» управління, то це зробити складно. Особливо, зважаючи на те, що Україна – не єдина країна в світі, яка потребує допомоги в кризовій ситуації. 

Що українцям у ситуації з корупцією в енергетиці хоч якось допомагає – це те, що факти корупції були викриті нашими антикорупційними органами і широко висвітлювалось в українських медіа, дуже широко розійшлися в соцмережах. Це показує, що інститути, які готові боротися з корупцією, в Україні є, а суспільство підтримує цю боротьбу.

Часто можна почути в Україні, що немає фондів, не можемо знайти фінансування на проєкти. А від фондів, кредиторів, банків – про те, що гроші є, проте клієнтів немає. Ви з якого боку у цій дискусії? 

— Дефіцит проєктів, в які реально можна інвестувати — є. Дефіцит грошей – теж є. Дефіцит людей, які могли б займатися проєктами в Україні з боку міжнародних інвесторів теж є. Український ринок для інвестицій – не найбільш простий і привабливий, тому топові інвестори часто дивляться на інші країни, де можна заробити більше і без таких ризиків.

Конкретно для нашого фонду ситуація трохи простіша. У нас достатньо досвіду по Україні, ми розуміємо наші ресурси — скільки можемо зробити інвестицій за рік, який у нас бюджет і скільки людей. У приватному секторі це 2–3, можливо 4 інвестиції на рік. Ідентифікувати їх теж ми можемо відносно швидко. За статистикою, з потоку пропозицій відсіюємо більшість – близько 95%, а решту 5% беремо в роботу.

Дефіцит проєктів — це природньо, завжди замало якісного продукту. 

А все ж таки, чому так мало проєктів проходять відбір? Це через кризу кадрів? Чи через те, що багато з них мають довгий інвестиційний цикл – коли спочатку йде концепт, потім ТЕО, далі заявки на кредити, due diligence? Через це дефіцит? Чи з інших причин?

— Частково і через це. Проте головна причина – це катастрофічна нестача кваліфікованих кадрів. До 2021 року Україна показувала гарний прогрес у розвитку багатьох секторів. А з 2022 року ми втрачаємо кваліфікованих людей — на фронті, у тилу, через еміграцію. Це безпосередньо впливає на якість управління, у нашому контексті – на якість підготовки інвестиційних проєктів. І компанія, яка була investable, стає вже non-investable. Всі компанії жаліються на те, що їм дуже не вистачає кваліфікованих людей.

І на жаль, кадрова криза буде тільки наростати, і з закінченням війни вона не вирішиться. Я думаю, що ми ще навіть остаточно не усвідомлюємо, наскільки великою буде для нас ця проблема.

Як ви страхуєте ризики в українських проєктах, зокрема, воєнні, логістичні, економічні? 

— Більшість ризиків ніяк не страхуємо. Ми, як державна структура, фактично приймаємо ризик країни на себе і в розрахунках його ігноруємо. Але все ж таки намагаємося знизити. Дуже уважно дивимося на географію. Наприклад, в Дніпропетровській області ми навряд чи будемо щось робити, в Харкові і Сумах теж не будемо інвестувати, тому що це не наша спеціалізація. Для інвестицій у ці регіони є інші програми фінансування, зокрема, і данські. 

Ми спілкуємося також з міжнародними інститутами гарантування інвестицій DFC та MIGA, але поки що ні до чого не прийшли. 

А вас це не зупиняє від інвестування?

— Ні, не зупиняє. Ми все одно робимо свою роботу і інвестуємо, але більш прискіпливо: уважно дивимося на географію, на бізнес-план проєкту і на всі ризики, які реально можна оцінити.

А яка ваша роль вашого фонду у підтримці України, зокрема, в муніципальному секторі?

— В нашому фонді є окремий напрямок, який називається Public Infrastructure Finance. В Україні його раніше знали як Danida Business Finance, потім Danida Sustainable Infrastructure Finance (DSIF). Цей підрозділ займається інвестиціями саме в публічній сфері, переважно працює із муніципалітетами.

Тобто Danida – це був підрозділ Impact Fund Denmark?

— Так, багато років. Але саме за напрямком інвестицій в публічну сферу. Гуманітарний напрямок Danida працює в межах Міністерства закордонних справ Данії. 

Ми зробили десь 5-6 інвестицій в публічній сфері в Україні. Три з них – грантові програми, інші – кредитування. Наприклад, одна з кредитних програм – через НЕФКО на систему теплозабезпечення в Кременчуці. Також ми активно співпрацюємо з НЕФКО в Миколаєві.

Чому Миколаїв – це пріоритет для Данії?

— Миколаїв – місто суднобудівників, а Данія історично – країна суднобудівників. У Миколаєві є офіс посольства Данії в Україні. 

Там постійно працює команда над програмами в публічній сфері, особливо над модернізацією системи водопостачання. Вода – це велика проблема для міста, тому ми долучилися до фінансування цієї сфери. У нас також є проєкт у Львові, з львівським водоканалом. До війни ми намагалися реалізовувати проєкти і в Запоріжжі, але наразі вони заморожені.

Тобто, фінансуєте проєкти у критичній інфраструктурі. А проєкти з енергоефективності розглядаєте?

— Так, для нас це дуже важлива тема. Але поки що у нас немає проєкту, який би повністю відповідав нашим критеріям. Сподіваємося, що він з’явиться найближчим часом.

Чи відрізняється оцінка ризиків у кредитуванні муніципалітетів від оцінки в приватному секторі?

— Безумовно. Ризики в публічному секторі вищі, і це нормально. Якщо у приватному секторі ми дуже ретельно перевіряємо кожний елемент бізнес-плану, то у муніципальній сфері це складніше зробити. Тому наш підхід до перевірок тут більш гнучкий та лояльний.

Якість заявок у муніципальному секторі змінилася?

— Так. До війни заявки від комунальних підприємств були достатньо кваліфіковані, складалися з розумінням вимог та підходів іноземного інвестора. Зараз часто бачимо заявки, де основна мотивація – отримати гроші. Не завжди в них враховується повернення грошей або ефективність проєкту. Люди очікують, що хтось просто дасть фінансування, і все буде гаразд. Це, на жаль, повертає нас до ситуації, яка була 20 років тому.

Як виглядає стратегія Impact Fund Denmark на найближчі 5–7 років?

— Ми плануємо приділяти більше уваги публічному сектору. Потреби у цій сфері дуже важливі і під час війни, і після війни теж будуть першочерговими. Ми хочемо допомагати країні та співпрацювати з муніципалітетами. Скоріше за все, приватний і публічний сектори у нашому фонді стануть рівнозначними напрямками. 

Зараз офіс фонду в Україні виріс до трьох людей, двоє українців та один данець – керівник офісу Сьорен Мьоллер. Серед його пріоритетів у роботі – розвиток фінансування в публічному секторі. 

Давайте уявимо, що Україна почала відбудовуватися і стрімко рухатися вперед. Який «проєкт» мрії ви особисто хотіли б реалізувати?

— Ідеальний проєкт для мене – це приватно-публічне партнерство. Це коли приватний сектор і муніципалітети працюють разом, а інвестори надають фінансовий ресурс. 

Наприклад, це може бути проєкт з модернізації системи теплопостачання, та й загалом всі ті, які робитимуть життя людей комфортнішим і стимулюватимуть жити та працювати в Україні. 

Саме такі проєкти дають можливість пишатися тим, що ти був до них причетний.

Подкаст доступний до перегляду за посиланням