У дослідженні Фонду Бьоля йдеться про те, що якщо рівень викидів збережеться на теперішньому рівні, то до 2100 року температура повітря може піднятися на 4℃. В результаті 34 українські міста можуть опинитися під водою. Близько 75 тисяч людей — стати кліматичними біженцями.

І якщо наслідки зміни клімату поки що не є такими відчутними, то уже сьогодні в Україні показник смертності від хвороб, пов’язаних із забрудненням повітря є найвищим у світі — 120 випадків на 100 тис. людей. Щороку через це в Україні помирає до 66 тис. людей.

Останні дослідження показують, що брудне повітря навіть підвищує рівень смертності від COVID-19 на 15%. І Україна входить до переліку 20 країн з найвищим рівнем ризику.

За даними Європейського агентства з навколишнього середовища, кожна восьма смерть в ЄС пов’язана із забрудненням навколишнього середовища.

В Україні забруднення повітря пов’язане в основному з генерацією електроенергії та промисловістю.

За даними Мінекоенерго, 5 із 10 підприємств, що створюють найбільше викидів СО2 в атмосферу — це теплові електростанції, які працюють на вугіллі. Також у десятці – 4 металургійних комбінати та 1 шахта.

Перехід на чисті види енергії у різних сферах матиме не лише екологічний ефект, а й економічний. Так, за даними IRENA, завдяки зниженню забруднення навколишнього середовища і впливу на клімат за рахунок швидкого збільшення використання відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) до 2030 року можна заощадити до $4,2 трлн в рік по всьому світу.

Нова економічна стратегія ЄС

Наприкінці минулого року Єврокомісія презентувала масштабну програму — European Green Deal, яка передбачає перетворення ЄС до 2050 року у вуглецево-нейтральний континент. Документ містить низку економічних інструментів стимулювання процесу декарбонізації економіки як країн-членів ЄС, так і тих, які мають економічну співпрацю з Євросоюзом.

У ЄС зрозуміли, що для швидкої декарбонізації змін лише в енергетичному секторі, які передбачала Паризька угода, недостатньо.

Як зазначається у звіті IRENA, чотири з найбільш енергоємних галузей промисловості, серед яких металургійна, цементна, хімічна (в тому числі нафтопереробна) та алюмінієва і три ключові сектори транспорту (автомобільні вантажні перевезення, авіація та судноплавство) до 2050 року створюватимуть 38% викидів та забиратимуть 43% енергії.

European Green Deal — широкомасштабний план законодавчих змін та інвестицій, який передбачає до 2030 року зменшення викидів парникових газів у Європейському Союзі на 50-55%, порівняно з показником 1990 року, та досягнення повної кліматичної нейтральності до 2050 року.

Green Deal — це насамперед про економічні перетворення, адже Європа планує повністю відмовитися від викопного палива, замінити його відновлюваною енергетикою, а також інвестувати в нові джерела енергії, як от водень. Паралельно з цим відбуватиметься технологічна трансформація транспортного сектору, промисловості, сільського господарства та інших галузей.

До прикладу, низка країн планують заборонити випуск нових легкових автомобілів з дизельними та бензиновими двигунами на користь електромобілів. Також йдеться про перспективу водневих авто, особливо в галузі вантажних перевезень та громадського транспорту. Велику увагу буде приділено енергоефективності житлового сектору та промислових об’єктів.

На реалізацію плану протягом наступних 10 років ЄС планує виділити 1 трильйон євро. Ще 100 мільярдів євро ЄС виділить на Механізм справедливого переходу. Ці гроші скерують на трансформацію регіонів, які постраждають від переходу на екологічні види енергії. Наприклад на створення робочих місць для шахтарів та працівників теплоелектростанцій, які на той момент вже будуть безробітними.

В результаті зміни моделі економіки очікується щорічне зростання ВВП кожної країни ЄС у середньому на 2%. Крім того, лише за рахунок зменшення імпорту енергоносіїв на 70%, вдасться заощаджувати до 3 трильйонів євро кожного року.

Green Deal в ЄС розглядають як найбільш ефективний спосіб подолання економічної кризи, пов’язаної з COVID-19. Крім того, це і довгострокове планування пріоритетів діяльності приватного бізнесу та інвесторів, що дає впевненості в завтрашньому дні та стабільності економіки.

Green Deal та Україна

Україна декларує підтримку “зеленого курсу”. Лише у 2020 році було прийнято щонайменше 20 стратегічних документів Уряду для боротьби зі зміною клімату. Серед них — Концепція «зеленого» енергетичного переходу до 2050 року, Інтегрований план з боротьби зі зміною клімату та розвитку енергетики до 2030 року, Концепція реформування вугільної галузі та плану заходів щодо її реалізації та інші.

Тодішній прем’єр-міністр України Олексій Гончарук на засіданні Ради Європи запропонував віце-президенту Єврокомісії Франсу Тіммермансу створити загальну дорожню карту для приєднання України до “Європейської зеленої угоди”.

“Амбітна мета Євросоюзу — до 2050 року зробити Європу першим континентом, економіка якого не знищує природу. Україна готова стати невід’ємною частиною історії успіху”, — сказав Гончарук. Проте, з початку 2020 року, окрім заяв та розробки концепцій, так нічого і не було зроблено. Терміново потребує оновлення Енергетична стратегія України, взявши за пріоритетний вектор Європейський зелений курс в рамках Green Deal, та відповідні національні плани дій, як щодо енергоефективності так і щодо розвитку відновлюваної енергетики (до слова, діючі національні плани завершують свій строк у 2020 році).

Однак навіть формування стратегій на 20-30 років наперед — ще не означає, що вони будуть виконані. Спробуємо проаналізувати, наскільки реальні дії відрізняються від того курсу, який декларує держава.

Індикатори Green Deal в Україні

Те, що декларується	Те, що відбувається
Розвиток відновлюваних джерел енергії та залучення інвестицій	Заборгованість за вироблену електроенергію з ВДЕ — 23,35 млрд грн на 03 листопада 2020. Втрачена репутація держави як інституту захисту інвестицій через ретроспективне зниження “зеленого тарифу” і невиконання Меморандуму про Взаєморозуміння між Урядом України та галузевими асоціаціями у ВДЕ
Створення умов для розвитку балансуючих потужностей, що дозволить збільшити частку ВДЕ	Не побудовано жодного МВт маневреної генерації чи накопичувачів енергії, не створено ефективного механізму залучення інвестицій в цей сектор
Відмова від використання вугілля	У Держбюджеті на 2021 рік закладено 4,5 млрд грн на вугільну галузь. Ці гроші будуть використані не на трансформацію галузі, а на дотації для збиткових шахт. Розробляється Національна програма трансформації вугільних регіонів України до 2027 року
Створення умов для підвищення енергоефективності у промисловості	Кошти з податку на викиди СО2, які сплачують великі підприємства, спрямовуються не на енергоефективні проекти, в у загальний фонд бюджету. Це пропонують виправити лише з наступного року
Підтримка екологічного транспорту	Скасування ввізного мита для електромобілів, стимулювання розвитку електрозаправних станцій, окремі смуги для руху електромобілів та виділені місця для паркування
Енергоефективність житлового фонду	Створений Фонд енергоефективності. За два роки подано понад тисячу проектів, що надто мало в масштабах країни. Міжнародні організації відіграють значно більшу роль у термо- та енергомодернізації житлового сектору, ніж держава

Важливо також зазначити, що ЄС виділяє значне фінансування на зміну моделі економіки. В Україні серед інструментів, які б акумулювали достатньо коштів на таку трансформацію поки що є лише Фонд енергоефективності.

“Для успішного залучення України до European Green Deal необхідно спільно з ЄС розробити дорожню карту з урахуванням пріоритетів економічного розвитку та стану економіки України. Також реалізація цих заходів потребує додаткових інвестицій, обсяги та джерела яких іще не визначено”, — зазначила в.о. міністра енергетики Ольга Буславець під час 11-го Енергетичного дня, організованого Європейсько-українським енергетичним агентством.

У той час, коли країни невтомно працюють над завершенням реконструкції громадських та житлових будинків, запобігають неефективному новому будівництву, просуваючи міжнародні системи зеленої сертифікації (BREEAM, LEED, OGNI, DGNB тощо), торгують зеленими облігаціями для залучення фінансування для зелених портфелів нерухомості, розробляють кліматичні фінансові продукти для зелених технологій, інтегрують гендерні аспекти у всі ці процеси, оскільки гендерна рівність є перевіреною вимогою для успішного пом’якшення наслідків та адаптації до кліматичних змін, де Україна? «Україна вже два десятиліття працює над оновленням національних будівельних норм, обговорює необхідність відродження вугільної промисловості, працює над передовим досвідом та окремими тематичними дослідженнями модернізованої інфраструктури та періодично змінює свої рішення щодо стратегії. Час як найцінніший ресурс, який може допомогти Україні пом’якшити ситуацію та адаптуватися до кліматичних змін, безнадійно втрачається з кожним роком», – каже Олена Рибак, керуючий директор iC consulenten.

“Зелена” енергетика по-українськи

Як відомо, “зелений тариф”, ставка якого в Україні вища, ніж у країнах ЄС, є гарним стимулом для розвитку відновлюваної енергетики. Це дозволило залучити на будівництво, в основному, сонячних та вітрових електростанцій не лише внутрішні, а й іноземні інвестиції та забезпечило швидкий ріст потужностей ВДЕ. Частка «зеленої» генерації у 2019 році зросла до 8,6% в загальному балансі виробництва електроенергії, що більш ніж вдвічі більше, ніж за попередній рік.

Зі свого боку держава, з допомогою законодавчого та регуляторного поля, гарантувала виробникам чіткі тарифи на “зелену” енергію. Однак навесні цього року на ринку “зеленої” енергетики сталась криза, “зелені” виробники перестали отримувати оплату за вироблену електричну енергію. Станом на 1 серпня 2020 року накопичився борг у 22,4 млрд грн.

Після п’яти місяців затримки платежів та дев’яти місяців переговорів Уряду України вдалося домовитися із виробниками ВДЕ про погашення боргу в обмін на зниження ставки “зеленого тарифу” — для сонячних електростанцій потужністю понад 1 МВт — на 15%, для вітрових та і СЕС потужністю менше 1 МВт — на 7,5% ретроспективно, та на 30% і більше для майбутніх проектів сонячної енергетики.

Не зважаючи на домовленості, борги перед “зеленими” виробниками продовжують рости. Станом на 3 листопада, як зазначають в ДП “Гарантований покупець” залишається 23,35 млрд грн боргу. Через це кілька великих гравців ринку уже звернулися до суду.

За даними дослідження Європейсько-українського енергетичного агентства, впродовж 2014-2019 років галузь лише сонячної та вітрової енергетики забезпечила зайнятість 25 тис. людей без врахування етапу виробництва обладнання. Кумулятивний ефект зайнятості в інших економічних секторах – 10-15 тисяч робочих місць.

«В Україні великі можливості, фахові інженери та талановиті працівники, кваліфікація яких, за останні 5 років суттєво зросла та конкурує з міжнародними компаніями, тому ні в якому разі не можна припиняти такий успішний розвиток. Вкрай важливо знайти важелі стабілізації енергетичного сектору в гармонії з макроекономічними показниками, комплексного оздоровлення економіки, а це можливо лише за наявності політичної волі та кооперації учасників сектору», – зазначає директор Європейсько-Українського енергетичного агентства Олександра Гуменюк.

Відновлювана енергетика в Україні розвивається за рахунок залучення приватних інвестицій. Непрогнозованість держави, як гаранта інвестицій, створює перешкоди на шляху подальшого швидкого розвитку ВДЕ.

«Одним із викликів в Україні є нагальна потреба модернізувати та налагодити інфраструктуру передачі електроенергії (підстанції, лінії електропередач тощо) з огляду як на швидкий розвиток виробництва електроенергії з відновлюваних джерел енергії, так і на прагнення інтеграції до електричних мереж країн ЄС – як результат, сектор відновить довіру та розвиток і забезпечить надійний та легкий доступ до електричних мереж», — розповів під час Європейсько-українського енергетичного дня Олаф Зимелка, директор KfW Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії та голова правління Green For Growth Fund.

«Зелена угода» ЄС з енергетичного ракурсу передбачає підвищення енергоефективності в усіх секторах економіки, а особливо в будівлях, виробництво електричної енергії має відбуватися здебільшого з відновлюваних джерел з поступовим зменшенням використання вугілля, повна інтеграція ринків електричної енергії для безперебійного постачання електричної енергії.

Стратегічні документи та плани дій щодо боротьби зі змінами клімату мають бути переглянуті та містити більш амбітні цілі щодо декарбонізації. У центрі уваги має залишатися споживач, якому має надаватися чиста і дешева електрична енергія. Це можна реалізувати завдяки здешевленню вартості обладнання для будівництва електростанцій ВДЕ та зменшенню їх капітальних витрат, зменшити витрати на енергоресурси шляхом впровадження програм підтримки енергоефективності та комплексної термомодернізації.

Але коли податківці погрожують збільшенням податків та безпідставно звинувачують в ухилянні від сплати податків, коли народні депутати намагаються визнати механізм стимулювання ВДЕ неконституційним, коли великі промислові групи замість впровадження енергоефективних заходів воюють за низьку ціну на енергоресурси, та відмовляються платити взагалі, виробників електричної енергії в ВДЕ морять неплатежами, доводячи їх до переддефолтного стану, коли Регулятор у відкритих листах пропонує всі станції ВДЕ викупити державою, а Уряд змінює правила гри заднім числом, тоді шанси впровадити цивілізований ринок ВДЕ суттєво послаблюються.

Для впровадження Зеленої угоди, вкрай необхідним є час, підтримка та солідарність всіх, особливо великих промисловців, державних органів влади, а також кожного громадянина.

Потреба у трансформації ринку енергетики

Україна імпортує понад 60% енергоресурсів, включаючи 100% ядерного палива. У 2018 році Україна витратила на імпорт енергоносіїв 11 млрд євро. Виробництво електроенергії сильно залежить від атомних (54%) та вугільних (34%) електростанцій.

Атомна електроенергія

Атомна електроенергія продається за найдешевшим тарифом, хоча насправді її ціна значно вища, якщо врахувати експлуатаційні витрати та майбутні витрати на виведення з експлуатації.

В Україні 4 атомні електростанції, на яких 15 енергоблоків (два недобудованих). Проектний термін експлуатації енергоблоків АЕС України — 30 років. Десять енергоблоків уже працюють понад проектний термін.

Витрати на виведення з експлуатації атомних електростанцій після закінчення терміну їх служби сягнуть мільярди доларів. При цьому у більшості АЕС цей термін закінчиться вже у найближчі десятиліття і станеться це з різницею у кілька років.

У разі прийняття рішення про виведення з експлуатації енергоблоків АЕС та за відсутності потужностей для заміщення в країні може статися енергетична криза.

Державний оператор “Енергоатом” зібрав лише 150 мільйонів євро на виведення АЕС з експлуатації. Цієї суми не вистачить навіть на один реактор.

Європейські країни по-різному ставляться до атомної енергетики, яка з одного боку є чистою, бо не створює викидів СО2, а з іншого — приклади Чорнобиля та Фукусіми показують, що наслідки використання такої енергії можуть бути ще гіршими.

Німеччина прийняла рішення відмовитися від атомної енергетики уже до 2022 року. Франція — навпаки розвиває галузь, робить ставку на малі реактори та будує перший у світі термоядерний реактор. Для України, зважаючи на вік атомних електростанцій, варіантів для маневру не так вже й багато.

Вугільна генерація

Вугільна генерація перебуває у набагато гіршій ситуації. Більшість ТЕС в Україні побудовані 60-70 років тому, а окремі — ще у 30-х роках минулого століття.

За результатами дослідження британського аналітичного центру Carbon Tracker, у 2018 році Україна стала лідером серед країн світу з найбільш неефективною і найдорожчою тепловою генерацією.

У січні цього року Міністерство енергетики презентувало проект концепції “зеленого” енергетичного переходу України до 2050 року. У ній зазначено, що за 30 років Україна повністю відмовиться від вугільних ТЕС, збільшивши частку ВДЕ до 70%.

Частку атомної генерації в енергобалансі також пропонують зменшити до 20-25%, що у понад два рази менше від теперішнього рівня.

У той же час в Україні є Національний план скорочення викидів від великих спалювальних установок до 2035 року, який Кабмін схвалив у 2017 році.

І на найближчі 15 років, на відміну від низки європейських країн, там майже не передбачено закриття вугільних електростанцій, а лише їх модернізація та навіть переобладнання деяких газових станцій на вугільні.

Наприклад, до 2024 року планується закрити лише 4 вугільні спалювальні установки потужністю 3,694 ГВт. На 17 об’єктах загальною потужністю 15,118 ГВт планується встановити більш технологічні вугільні котли. 13 газоспалювальних установок потужністю 3,401 ГВт планують перевести на вугілля. Це при тому, що ціна на природний газ у ЄС знизилась і газ вважається більш екологічним видом палива, ніж вугілля, з точки зору обсягу викидів.

У той же час європейські країни одна за одною закривають вугільні електростанції та відмовляються від видобутку вугілля. Цього року Австрія стала першою країною Європи, яка відмовилася від вугільної генерації. Про наміри зробити це вже впродовж наступного десятиліття заявили Франція та Швеція (до 2022 року) Великобританія (до 2025 року), Греція (до 2028), Угорщина (до 2030 року) та низка інших країн.

Серед країн ЄС найбільше бурого вугілля спалюється у так званому “вугільному трикутнику” — Німеччині, Польщі та Чехії. Відмова від енергії з бурого вугілля та заміна відновлюваною енергетикою не тільки значно знизить викиди СО2, а й є економічно вигідною.

Це підтверджують результати дослідження німецького аналітичного центру Agora, яке опублікували у вересні цього року. Автори дослідження змоделювали, як зміниться ринок енергетики і економічна ситуація в регіоні до 2032 у зв’язку із згортанням вугільної промисловості. Вони зазначають, що оптові ціни на електроенергію зменшаться, оскільки експлуатаційні витрати на вітрові та сонячні електростанції набагато нижчі, ніж на ті, які працюють на викопному паливі.

Рівень викидів вуглекислого газу до 2032 року знизиться на 50%, якщо порівнювати із тим, що є зараз.

Інше питання, яке часто піднімають, коли йдеться про закриття шахт і об’єктів вугільної генерації, стосується зайнятості працівників цих підприємств.

Автори дослідження польського аналітичного центру “Instrat” спробували знайти відповідь на прикладі одного регіону.

Вони зазначають, що Лодзьке воєводство, де зосереджений видобуток бурого вугілля, може отримати до 48 млрд злотих (10,5 млрд євро) зі структурних фондів ЄС у період 2021-2027 років, з яких 13 мільярдів злотих (2,1 млрд євро) лише від механізму справедливого переходу. Однак, якщо польський уряд відмовиться взяти зобов’язання досягти кліматичної нейтральності до 2050 року, ця сума буде вдвічі меншою.

Дослідники підрахували, що інвестиції у відновлювану енергетику створять більше робочих місць, ніж зараз є у вугільній галузі, включаючи видобуток та спалювання.

В Україні вугільна галузь також є збитковою. Загалом в Україні є 37 шахт, з яких 33 державні та 4 приватні. 29 з 33 державних шахт не приносять прибутку. Натомість держава щороку витрачає мільярди гривень дотацій на підтримку галузі. У 2020 — близько 3 млрд грн. Дотація на 1 тонну вугільної продукції зросла майже в 3,7 р. — з 246 грн на 1 тонну в 2016 році до 908 грн на 1 тонну в 2019 році У Держбюджеті на 2021 рік вже заклали 4,5 млрд грн.

За даними прес-служби Міністерства енергетики та захисту навколишнього середовища, протягом 2016-2019 років на державних шахтах видобуток зменшився з 6,7 млн тон до 3,5 млн тонн, в той же час розмір дотації на 1 тонну вугілля зріс майже у 3,7 рази.

Приватні шахти видобувають приблизно 73-75% всього вугілля. Тому, директивно заборонити видобуток вугілля в Україні неможливо.

“Це одразу будуть позови до суду щодо відшкодування збитків. Тому Уряд повинен стимулювати зменшення споживання. Стимулювати можна в першу чергу шляхом збільшення екологічних податків. Насамперед підвищенням податку на викиди СО2 до європейського рівня”, — зазначає керівник сектору “Енергетика” Офісу ефективного регулювання BRDO Антон Зоркін.

ВДЕ балансування

Україна має значний технічний потенціал розвитку відновлюваних джерел енергії. Як зазначається у дослідженні Фонду Бьоля, до 2035 року технічно досяжною й економічно доцільною була б частка відновлюваних джерел у 63%, а до 2050 року — 93%.

В Енергетичній стратегії України до 2035 року задекларована частка енергії з відновлюваних джерел є значно скромнішою — 25%. Але навіть така частка потребує структурних змін для гнучкості енергосистеми.

Специфіка сонячних та вітрових електростанцій у тому, що обсяг згенерованої електроенергії складно прогнозувати. Тому в Україні потрібно вирішити ще одну важливу проблему, пов’язану із акумулюванням та зберіганням виробленої енергії.

“Практично всі блоки, які працюють на вугіллі, так само можуть бути модернізовані для роботи на природному газі. Тому перший очевидний крок — поступова заміна палива. Особливо враховуючи вимоги Green Deal. У нас достатньо великі потужності блоків, які будувалися як газові, але працюють на вугіллі Наприклад, Трипільська, Зміївська ТЕС”, — зазначає Антон Зоркін.

За його словами, також необхідно створювати потужності швидкого старту на газові — газо-турбінні установки, які можуть швидко балансувати перепади потужності. Якщо через 5-10 років технології будуть дозволяти — виробляти водень в режимах надлишкової генерації і спалювати його в енергетичних установках, коли є дефіцит потужності.

За словами т.в.о. Голови Держенергоефективності Костянтина Гури, у 2021 р. має будуватись 2 ГВт нових високоманеврових потужностей (з діапазоном регулювання не менше 80% встановленої і здатними до 8 разів протягом доби забезпечити пуск та зупинку з часом виходу на номінальну потужність не більше 15 хвилин) та 2 ГВт систем акумулювання електроенергії (energy storage).

Він також додає, що у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт № 2582 від 12.12.2019 про внесення змін до Закону України “Про ринок електричної енергії” (щодо енергетичної безпеки, балансування енергосистеми та системи накопичення енергії), який має врегулювати більшість ключових питань щодо стимулювання ринку використання систем накопичення енергії.

“Законопроект потребує доопрацювання в частині надання можливості приватним домогосподарствам, що встановили системи накопичення енергії, брати участь в організованих ринках згідно з правилами ринку, об’єднуватись в агрегації прозьюмерів”, — підкреслює Костянтин Гура. За його словами, світовий обсяг ринку збереження енергії активно розвивається і за період з 2015 по 2020 рік зріс у 26 разів, причому частка домашніх систем зберігання становила близько 16% від загального обсягу.

“На сьогодні в Україні відсутня практика встановлення систем накопичення електроенергії домогосподарствами (СНЕд), зокрема через їхню високу вартість та відсутність законодавчого врегулювання. Середня вартість встановлення сонячної електростанції домогосподарствами (СЕСд) потужністю 30 кВт співставна з середньою вартістю систем накопичення енергії такої ж потужності та становить біля $20 тис. або близько 500 тис. грн. Оптимальною для встановлення домогосподарствами є потужність СНЕд на рівні 5-10 кВт, вартість якої становить від 83,8 до 165,7 тис. гривень. У разі об’єднання 500-1000 таких власників СНЕд загальною потужністю близько 3-4 МВт, вони можуть вийти на ринок та надавати допоміжну послугу завантаження/розвантаження 1 МВт у системі”, — каже Костянтин Гура.

За ініціативи Держенергоефективності Уряд прийняв рішення продовжити програму «теплих кредитів» на 2021 рік, яка передбачає залучення “теплих кредитів” у т.ч. на придбання систем накопичення енергії, інтелектуальних лічильників електроенергії, електрозарядок індивідуальних будинків. Балансування енергетичної системи має успіх за трьох ключових аспектів, що підвищують її гнучкість: 1. Модернізація застарілої та зношеної енергетичної інфраструктури; 2. Інтеграція до Європейської енергетичної системи та виконання угоди ENTSO-E; 3. Управління попитом та будівництво балансуючих потужностей. Шлях водночас і простий, але і потребує окрім значних інвестицій, ще й кооперації між ключовими стейкхолдерами галузі.

Податок на викиди вуглецю

ЄС розглядає збільшення податку на викиди СО2 як основний інструмент стимулювання процесу декарбонізації як країн-членів ЄС, так і інших країн, які експортують до ЄС.

В Україні у 2019 році ставка екологічного податку за викиди CO2 стаціонарними джерелами зросла в 24 рази, порівняно з 2018 роком і становить 10 грн за тонну. Його сплачують підприємства, що викидають більше 500 тис. тон СО2 щорічно. І хоча в Європі такий податок складає в середньому близько 30 євро за тонну, для України навіть така ставка податку є значним прогресом.

Проте ці кошти спрямовуються не на енергоефективні проекти, а у загальний фонд держбюджету, що нівелює саму ідею екологічного податку.

Щоб виправити таку ситуацію, цього року Міненерго спільно з Держенергоефективності розробили законопроект, який передбачає створення Фонду енергоефективної модернізації підприємств. Передбачається, що кошти з фонду будуть витрачатися на енергоефективні проєкти для підприємств. Наприклад на заміну обладнання на більш енергоефективне.

Також у Верховній Раді вже більше року лежить законопроект, яким передбачається збільшення податку на викиди СО2 в чотири рази. Однак поки депутати так і не дійшли до його розгляду.

Якщо сталь виплавлена на українському заводі, який спалює вугілля, то її вартість в Європі, з урахуванням вуглецевого податку, буде значно вищою від такої ж продукції місцевого ринку, виготовленої з використанням чистої енергії. Таким чином товари з вуглецевим слідом стануть неконкурентними на європейському ринку.

Введення екологічного податку найбільше торкнеться металургійної галузі, яка є найбруднішою в Україні, аграрного сектору, хімічної промисловості та інших галузей.

Враховуючи плани EU Green Deal, особливо щодо запровадження механізму оподаткування імпортних вуглецеємних товарів, для нас вкрай важливо прискорити темпи декарбонізації. Один із інструментів – підвищення енергоефективності.

Енергоефективність як вихід

За даними щорічної доповіді “Global Energy Statistical Yearbook”, рівень енергоємності ВВП в Україні у 2018 році перевищував показник Польщі у 2,5 рази, Німеччини – у 3,3 рази та середнє значення країн світу – у 2 рази.

Відповідно до даних МЕА*[i], Україна є найбільш енергоінтенсивною економікою світу, тобто витрачає найбільше за всі інші країни світу енергоресурсу для вироблення 1 тони свого валового внутрішнього продукту. «Звісно, це не є правдивою картиною, проте, виявляє цілу низку проблем, як: облік споживання енергоресурсу та виробленої продукції, та, очевидно, рівень витрат енергоресурсу для забезпечення економічних процесів. Також, справжнім викликом є, і буде, зменшення достатності (у тому числі доступності за ціною) енергоресурсів. Надмірне енергоспоживання є показником енергетичної бідності, коли країні вже не вистачає енергоресурсів для розвитку економіки», коментує Сергій Поровський, експерт з фінансування та політики енергоефективності,UNIDO, Проект UNIDO/GEF «Впровадження стандарту систем енергоменеджменту в промисловості України».

Українська промисловість споживає близько 30% енергії, найбільша частка якої припадає на металургію. За оцінками Мінекономіки у 2018 р. втрати енергії через низьку енергоефективність підприємств коштували Україні близько 1,5 млрд доларів США у рік, що прирівнюється до траншу МВФ.

Сергій Поровський зазначає, що впровадження заходів з енергоефективності – має бути мультисекторальним та є, мабуть, найбільш необхідним для зміцнення економіки України, покращення стабільності енергосистеми, запобігання енергетичної бідності та зменшення викидів СО2. «Якби Україна повністю реалізувала мультисекторальні заходи з енергоефективності, вивільнених енергоресурсів вистачило би для забезпечення річного енергоспоживання такої країни, як Іспанія.

Найбільшим споживачем в Україні є комунально-побутовий сектор. За даними енергетичного балансу, на побутовий сектор припадає 32% від кінцевого споживання енергії (16 203 тис. тне у 2018 році). У цьому секторі – більше 6,5 млн домогосподарств та більше 80 тис. багатоповерхівок. Зокрема, щоб стимулювати українців до енергозбереження у житловому секторі Агентство реалізує загальнонаціональну програму “теплих кредитів”. Для багатоквартирних будинків, де створено ОСББ, запущено спільно з ЄС Фонд енергоефективності”.

У 2019 році завдяки зменшенню споживання газу на 7 млрд куб. м газу серед населення, бюджетних установ, підприємств теплокомуненерго, порівняно із 2014 роком, вдалося зекономити 1,3 млрд євро.

Загальне споживання енергії в Україні, якщо порівнювати дані з 2013 роком, скоротилось на 20%.

Важливими також є ініціативи щодо скорочення викидів вуглецю у житлово-комунальному секторі, які реалізують на місцевому рівні. Одним із таких є Угода мерів, яка на сьогодні має 245 міст-підписантів в Україні та охоплює понад 20 млн мешканців.

Громади, які підписали Угоду мерів до 2016 року взяли зобов’язання щодо зниження викидів СО2 не менш ніж на 20% до 2020 року. Ті, які підписали Угоду мерів після 2016 року — не менш ніж на 30% до 2030 року.

Як зазначає координатор проекту “Угода мерів” Оксана Кисіль, підписанти із зобов’язаннями до 2030 року впроваджують проекти не тільки з пом’якшення наслідків зміни клімату, які передбачають зниження викидів (енергозбереження, енергоефективність та ВДЕ), а й заходи з адаптації і, фактично, рухаються по всіх напрямках Green Deal, окрім сільського господарства.

“Підписанти із зобов’язаннями до 2020 року — 100% їх виконують і знижують викиди не менш ніж на 20%”, — розповіла Оксана Кисіль.

За її словами, на енергоефективні проекти великі міста залучають кошти від МФО (Світовий банк, ЄІБ, KfW, ЄБРР, IFC, НЕФКО ), приватних ЕСКО-компаній на санацію бюджетних будівель, гранти від ЄС та інших донорів.

Малі міста — в основному з ЄС, НЕФКО, приватних ЕСКО-компаній. ЄС підтримав грантовими коштами 17 проектів на понад 14 млн євро.

Основні напрямки для впровадження енергоефективних заходів — бюджетні будівлі, вуличне освітлення, генерація тепла та електроенергії, заміна основних засобів на водоканалах, що споживають електроенергію.

“Якщо порівнювати з 2005 роком, то ми пішли далеко вперед. Ми маємо непогану законодавчу базу — Закон “Про енергетичну ефективність будівель”, проект закону про енергоефективність, який базується на європейських директивах. Якщо ми говоримо про муніципальний рівень, то в Україні є чимало програм. Наприклад, “Програма енергозбереження 70/30”. Ця програма працює вже 5 років і кожного року все більше й більше грошей виділяють з місцевих бюджетів і щороку подається все більше ОСББ. У містах є чимало програм сприяння для мешканців, за якими компенсовують відсотки за кредитами чи частину кредитів”, — зазначила під час 11-го Енергетичного дня Іма Хренова Шимкіна, заступниця директора проекту «Реформа енергоефективності в Україні», GIZ

За її словами, у багатьох містах створено відділи енергоменджменту, які вміють залучати фінансування як з місцевого бюджету, так і міжнародні фінансові ресурси.

За словами Олени Рибак, керуючого директора iC consulenten, на ринку є безліч хороших прикладів проектів та фінансових продуктів. «Зараз потрібно масштабно це масштабувати. Зменшення проектного циклу в цьому аспекті є найважливішим. В даний час на реалізацію проекту, тобто простої реконструкції будівлі або часткової модернізації системи централізованого опалення за фінансування МФІ, потрібно від 3 до 6 років. Ось де справді потрібні турборежим та систематичні зміни, ми повинні це скоротити ”.

Держенергоефективності спільно з Міненерго підготували проект концепції нової державної цільової програми енергоефективності та розвитку «зеленої» енергетики на 5-річний період (2022-2026 роки). Нова програма стосуватиметься підтримки енергоефективності у різних секторах економіки. Наприклад: стимулювання підприємств до впровадження енергоефективних заходів, термомодернізація будівель бюджетних установ державної форми власності (імплементація Директиви про енергоефективність, стимулювання розвитку ринку енергосервісу для впровадження заходів із термомодернізації в будівлях бюджетних установ державної та комунальної форми власності, розвиток інфраструктури зарядних станцій для електромобілів, об’єктів відновлюваної енергетики, стимулювання розвитку біогазу з відходів сільського господарства.

“Для реалізації завдань, які стоять зараз перед Держенергоефективності, потрібні величезні кошти. Це можливо за участі приватних інвестицій, за рахунок яких ми і розвинули сектор ВДЕ. У нас майже всі бюджетні будівлі і переважна частина житлового сектору — це старі будівлі радянських часів. Потрібно до $100 млрд для модернізації приватного сектору і $10 млрд для термосанації бюджетних будівель”, — зазначає Костянтин Гура.

Висновки

Що означає Green Deal для кожного з нас?

Green Deal — це про принципи економіки сталого розвитку, ефективне використання ресурсів. Це гармонія економіки, гармонія виробництво/споживання та нашої Планети з повагою до навколишнього середовища, в якому ми живемо.

Для країни — це можливість стати енергонезалежною, з конкурентною економікою і створенням нових робочих місць. Зелена угода – це не лише про скорочення викидів парникових газів, Зелена угода має на меті стимулювати інновації, підвищувати якість продуктів харчування, перехід на сучасний екологічний транспорт, створювати нові ніші бізнесу та збільшувати підприємницьку активність. Зелена угода – про те, що віддавати можна більше, ніж ми забираємо.

Податок на викиди СО2 призведе до того, що найбільш брудна галузь промисловості — металургія, яка орієнтована на ринок ЄС, змушена буде адаптувати своє виробництво до нових екологічних стандартів. Іншим підприємствам теж буде більш вигідно модернізувати виробництво, ніж платити за викиди. Відтак повітря стане чистішим.

Трансформація вугільних регіонів створить нові можливості для розвитку відновлюваної енергетики, нові робочі місця, що безпечніші для здоров’я.

Енергоефективні заходи у житлово-комунальному секторі та бюджетній сфері забезпечать новий рівень комфорту при менших витратах енергоресурсів.

Україна має два шляхи подальшого розвитку — створювати умови та залучати інвестиції у розвиток відновлюваних джерел енергії, екологічного транспорту, енергоефективність житлово-комунальної сфери та підприємств, або просто декларувати це у різноманітних стратегіях і планах і не робити реальних змін.

Встановлення вуглецевих податків створює механізм, за яким, перефразовуючи видатного полководця, можна сказати, що країна, яка не бажає інвестувати у своє екологічне виробництво, буде змушена інвестувати в чуже. І якщо, для декого аргументом є занадто висока ціна для впровадження Зеленої угоди, тоді давайте уявимо, що нам буде коштувати, якщо ми залишимо все як є, і нічого не будемо робити взагалі.