12 грудня 2015 року було прийнято новий міжнародний кліматичний договір –
Паризька угода. 22 квітня 2016 року на урочистій церемонії Паризьку угоду підписали
175 країн, в тому числі і Україна.
Верховна Рада України ратифікувала Паризьку угоду 14 липня 2016 року.
Метою Паризького договору є посилення глобальної боротьби із загрозою зміни
клімату задля стримування підвищення температури на планеті до рівня суттєво
меншого ніж на 2 градуси Цельсія, у порівнянні із доіндустріальними рівнями.
Відповідно до Паризької угоди кожна країна повинна готувати, повідомляти та
підтримувати послідовні національно визначені внески, що вона має намір досягти, та
вживати внутрішні заходи для пом’якшення зміни клімату з метою досягнення цілей
таких внесків. Кожен наступний національно визначений внесок буде прогресом у
порівнянні з поточним національно визначеним внеском та відображати її найбільш
можливі амбіції, відображаючи її спільну, але диференційовану відповідальність, а
також відповідні можливості у світлі різних національних обставин.
Наразі в Україні триває процес підготовки другого національно-визначеного внеску в
Паризьку Угоду. Перший внесок був поданий у вересні 2015 року.
Вирішення проблеми зміни клімату охоплює низку реформ і заходів в різних секторах
економіки – енергетика, транспорт, промисловість, будівлі, сільське і лісове
господарство, управління відходами. Для прийняття виважених управлінських рішень
важливо мати ґрунтовну аналітичну базу.
Завдяки фінансовій підтримці Уряду Швеції команда Проект ЄБРР “Підтримка Уряду
України щодо оновлення національно-визначеного внеску” і Інститут Економіки та
Прогнозування НАН України півтора роки працювала над моделюванням динаміки
викидів парникових газів за різних сценаріїв розвитку економіки.
Якісне моделювання дає відповіді на низку питань. Які джерела генерації енергії є
найбільш економічно доцільними для розвитку в певний період часу? В яких секторах
найбільший потенціал скорочення викидів? Як ті чи інші інструменти державної
політики можуть вплинути на економіку, окремі галузі і саме на обсяг викидів? Тобто
такі роботи потрібно проводити незалежно від процесів міжнародних зобов'язань, а з
метою прийняття оптимальних державних рішень.
За результатами моделювання можна зробити такі основні висновки:
– При реалізації вже взятих на себе зобов'язань Енергетичної стратегії до 2035 року,
Транспортної стратегії до 2030 року, зобов'язань в рамках Енергетичного
Співтовариства, Національного плану заходів з управління відходів та інших вже
прийнятих галузевих планів викиди парникових газів в 2030 році будуть скорочуватися
в порівнянні з рівнем 2015 року.
– Навіть за сценарієм відсутності реформ викиди парникових газів не досягнуть
поточного рівня внеску в Паризьку Угоду (60% від рівня 1990 року).
– Вартість сценарію реалізації заходів енергоефективності і зменшення викидів до 2030
року потребує більше інвестицій у порівнянні зі сценарієм "бізнес як звичайно", але
його загальноекономічна вартість не більша за рахунок скорочення імпорту
енергоресурсів, їх споживання, підвищення енергоефективності, операційних витрат
тощо.
– Економічно та екологічно оптимальний запропонований сценарій передбачає частку
ВДЕ в секторі електроенергетики в 2050 році на рівні 86%.
Опис модельних сценаріїв для 2-го національно-визначеного внеску України читайте у
наступній публікації.
Детальніше про Паризьку угоду: https://cutt.ly/Hog8WIl
